з іншого тіста, – сказав Старий Джек і більше не став нічого пояснювати.
4
Чепурно вдягнений хлопчик сидів поруч зі своєю матір’ю на задньому сидінні трамвая.
– Наша зупинка, – повідомила вона, коли транспорт зупинився.
Вони вийшли і повільно почвалали схилом до школи, сповільнюючи раз по раз кожен крок.
Однією рукою Гаррі тримався за матір, в той час як другою стискав набиту валізку. Обоє мовчали, спостерігаючи за кількома кебами Генсома[8], а також кількома автомобілями з шоферами, які вишикувалися перед воротами школи.
Батьки тиснули синам руки, а матері, загорнені в хутра, обіймали своє потомство перед тим, як клюнути їх у щоку, як пташки, неохоче змушені визнати, що їхні пташенята мусять вилітати з гнізда.
Гаррі не хотів, щоб мати цілувала його перед іншими хлопцями, тому відпустив її руку ще за п’ятдесят ярдів від воріт. Мейзі, відчуваючи незручність сина, нахилилася та швидко поцілувала його в чоло.
– Удачі, Гаррі! Зроби так, аби ми всі пишалися тобою.
– Прощавай, мамо, – сказав підліток, стримуючи сльози.
Мейзі обернулася і пішла назад схилом, а сльози заливали їй щоки.
Гаррі ступив уперед, згадуючи розповідь дядька про те, як він вискакував із шанців біля Іпру, кидаючись у бік ворожих позицій. «Ніколи не озирайся, інакше ти мрець».
Та Гаррі хотілося озирнутися, але він знав, що коли це зробить, то чкурне, доки не опиниться в безпеці у трамваї. Він стиснув зуби і продовжував іти.
– Як минули вакації, друзяко? – питав один хлопець іншого.
– Чудово, – відказував той. – Батечко водив мене до «Лордз»[9] на матч університетської команди.
Гаррі замислився, чи був «Лордз» церквою, а якщо так, то який матч може відбуватися в церкві?
Він рішуче ступив у шкільні ворота і зупинився, коли побачив чоловіка, котрий стояв у дверях школи з планшетом у руках.
– А ви хто, юначе? – запитав він, привітно всміхаючись.
– Гаррі Кліфтон, сер, – назвався підліток і підняв кепку так, як його навчав пан Голкомб, коли розповідав, як мають поводитися джентльмени або леді.
– Кліфтон, – повторив чоловік і провів пальцем по довгому списку імен. – Ага, є.
Він поставив галочку поряд із ім’ям Гаррі.
– Перший курс, хорист. Вітаю і ласкаво просимо до школи Святого Беди. Я пан Фробішер, ваш керівник, а це – Школа Фробішера. Залиште свою валізу в фойє, староста відведе вас до трапезної, де я буду звертатися до всіх новаків перед вечерею.
Гаррі зроду раніше не вечеряв. Чай завжди був останнім прийомом їжі в господарстві Кліфтонів, перш ніж лягати до ліжка, коли стемніє. Електрика ще не дісталася до Стілл-Гаус-лейн, а коштів, які можна було б витрачати на свічки, завжди бракувало.
– Дякую, сер, – вклонився Гаррі, перш ніж переступити поріг великого фойє, стіни якого були обшиті дерев’яними панелями.
Він поставив валізу на підлогу і поглянув на портрет
«
