з незатишного ув'язнення її академічний патрон – тільки повернувся до Києва і заходився організовувати Центральну Раду. Цю дрібну послугу – в обмін на інші послужливі дрібниці – зробив йому командуючий військами Київського округу полковник Оберучев, – на знак єдності політичних прагнень Тимчасового уряду і Центральної Ради. За австрійською студенткою чин хорунжого не був визнаний – на тій підставі, що статут російської армії на той час ще не визнавав за жінками права діставати офіцерське звання. А після того рядовий Софія Галечко і взагалі з армії була відчислена – на тій підставі, що, за тим же статутом російської армії, жінки не підлягали мобілізації. Таким чином, громадянка австро-угорського підданства була перечислена в статус «цивільних заложників воєнного часу» і відпущена за колючий дріт з однією умовою: щотижня з'являтись в участок для реєстрації.
Отже, на імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по-військовому струнко:
– До послуг панові професорові!
В лівій руці був у неї блокнот, в правій – олівець: ретельна секретарка, вона щохвилини готова була застенографувати наказ чи будь-яку, виголошену тільки для історії, думку свого високого шефа і авторитетного навчителя.
– Е-е-е… – невиразно, але начальницьким тоном, промимрив Грушевський.
– Слухаю пана професора?
– Теє! – так само безапеляційно наказав Грушевський. Він наморщив лоба, поправив пенсне і робив руками неточні рухи перед обличчям, – в гонитві за думкою, яка щойно була, але раптом зникла, як це часто трапляється з великими людьми, памороки яким забито мільйоном справ. – Та як же це його, голубе? – Професор мав звичку до всіх студентів казати «голубе», нехтуючи їх статтю.
– Прошу, пане професоре?
– Котра є година, панно Софіє?
Галечко глянула на дзиґарі в кутку:
– П'ятнадцять після третьої, прошу пана професора!
– А поїзд? Чи не о третій?
– Так єсть, пане професоре: за розкладом о третій пополудні. Але я, прошу пана професора, допіру ся передовідала телефонічним способом у залізничному двірці: поїзд ся запізнює на одну годину і сорок п'ять хвилин і прибуде евентуально біля п'ятої, прошу пана професора.
– Е! – гнівно пирснув Грушевський.
З поїздом Петроград – Київ мав прибути митрополит Шептицький. І саме для зустрічі з ним голова Центральної Ради з'явився в своєму кабінеті сьогодні, в святковий день.
На настійне клопотання проводу християнської православної церкви і церкви християнської католицької, петербурзької, Української національної ради, а також представників петербурзької аристократії княжих та графських родів, де в салонах митрополит Шептицький згуртував товариство сприяння католицькій вірі, – пастир братів-уніатів по обидва боки Карпат дістав-таки від Тимчасового уряду дозвіл
