інтересів українського народу.
Софія Галечко поклала стосик депеш на стіл.
– Прошу пана професора: ось депеші з війська!
Все це було пречудово, і голова Центральної Ради весело поблискував очима, гортаючи картки депеш та мугикаючи під ніс:
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо…
– Дозволите, пане професоре, київські інформації?… Першотравнева демонстрація щойно ся скінчила. Демонстранти, в числі близько дев'ятдесят тисяч пройшли мимо Думи і рушили собі на околиці – задля завершення святкування по домівках.
Ах, так! Сьогодні ж день Першого травня! Вперше на території колишньої Російської імперії це свято відзначається вільно, без козацьких нагаїв!.. Грушевський з презирством скривив губи. Перше травня було святом міжнародної солідарності трудящих, а професор вважав, що міжнародній солідарності повинно передувати ще здобуття солідарності національної, тобто – єднання всіх шарів однонаціонального населення, незалежно від соціального стану кожної людини зокрема.
– Як же відбулася демонстрація? – обережно поцікавився він, уриваючи бадьоре наспівування. – Чи взяли в ньому участь українці? Чи не трапилось якогось ексцесу?
Дійшла секретарка знала, чого передусім чекає шеф, і тому заспокійливо поінформувала:
– Як пан професор того і жадали, жоден жовто-блакитний стяг не замайорів над лавами загальної демонстрації. Національно-свідомі українці святкували собі окремо біля Святої Софії, із співами і танцями. – Грушевський задоволено пирхнув: браво! Це вже була неабияка перемога! – Лозунги над демонстрацією були: «Хай живе свобода!», «Довіряємо Тимчасовому урядові!»… Але, прошу пана професора, – сумувато і чомусь пошепки зауважила секретарка, – соціал-демократи більшовики з усіх підприємств та організацій крамольно ся виділили в зовсім окрему колону і пройшли Хрещатиком геть після всіх.
– Окремо? Яке нахабство!
– Так, прошу пана професора, – винувато підтвердила секретарка, немов визнавала свою вину за таке неподобство. – На чолі з організаціями заводу «Арсенал» та Третього авіаційного парку і з окремими гаслами на прапорах, пане професоре!
– Які ж то гасла?
– «Хай живе міжнародна солідарність пролетаріату!», «Вимагаємо восьмигодинної робочої днини!», «Земля – селянам!», «Фабрики – робітникам!»…
– Так багато гасел? Але ж то ціла програма!
– І ще одне гасло, пане професоре: «Хай живуть Ради!».
– Хе!.. Ради! Живуть! Хай!..
Це вже було занадто! А в Радах – хто? Пролетаріат. А пролетаріат – хто? За категоричним твердженням професора Грушевського, українського пролетаріату не було: пролетаріат на Україні був або російський, або поросійщений. Таким чином, Ради депутатів, на думку професора Грушевського,
