добра, турської роботи, б'є точно, проте – ґнотова. Ото й навчився палити – в Молдові не встиг, на Московщині про це годі й казати: там за люльку відлучають від церкви.
А від люльки, як стане потреба, можна ґніт запалити.
Ляхи виїхали на кригу замерзлої річки на такій близькій відстані, що тікати було запізно.
– Райтари,[8] – самими губами прошепотів отаман. – Це краще.
«Чим краще?!» (Кирин не знав, що служба в райтарах вважалася серед польських панів непрестижною, отож райтарськими офіцерами були здебільшого іноземні найманці.)
Драгон ледь стримувався: останні півгодини усе його єство волало про небезпеку, проте Боярин кидав погляди, які могли означати тільки одне – «мовчи».
Тим часом їх уже підвели до головних сил загону – не такого вже й численного.
– Шандор Добо єстєм! – відрекомендувався Боярин. – Служу його милості пану віденському.[9] Посланий був у приватних справах його милості до Валахії.[10] Повертаючись, у Ямполі від купців почув, що буде війна – і вирішив їхати навпростець до Бара.
У Драгона змокла спина. Те, що верз Боярин, не лізло ні в які ворота!
Так, воєвода віленський міг послати людину в приватних справах у Молдову – він одружений з дочкою домінуса.[11] Але чому через козацькі землі?! Навіть якщо справді почув у Ямполі про війну, простіше назад вернутися – Ямпіль біля самого кордону! – та обрати безпечний шлях!
Проте офіцер якось… неначе аж сонний став. Його думки текли мляво, повільно. «Козаки не користуються шпагами. І щитами також… А у того, у волоській шапці – ще й щит татарський».
(Щит з'явився тому, що своєму вмінню битися на шаблях Драгон не довіряв. З дитинства не вчений, бо – як батько вважали – мистецтво купця не в тому, щоб відбитися, а в тому, щоб домовитися, щоб не напали серйозні люди. Ну а якщо полізе якась голота – від них відбиватися краще ножами, сокирою та щитом.)
«…І чув я про цього Добо. Точно чув, і навіть бачив колись. Він трохи змінився, але це він».
– їдьте, панове.
Драгон ледь стримався, аби вголос не заволати.
Цього просто не могло бути. Не могло!
Жодне військо… Та що там військо – загін дітлахів, що у війну граються, ніколи не відпустить підозрілих без перевірки!
– Данке![12]
Боярин рушив коня, усі за ним. Отаман замугикав якусь угорську пісеньку.
«Він же назвався мадярським ім'ям…»
Усе тіло Драгона, усе його єство чекали залпу в спину або аркана на шию.
Десять кроків, п’ятдесят, сто… Ось уже і поворот… Ось вони вже за поворотом…
– До лісу, – прохрипів отаман.
– Сліди побачать.
– Ні. Це не головний загін, а навпаки зовсім!
Боярин рукою зігнув кущ так, щоб усі шлях побачили.
Шлях був
Один з типів кінноти. Часто пишуть «рейтари», та це неправильно.
Тобто Я. Радзивіллу, воєводі віленському та литовському польному гетьману.
Тут – до Молдови. Ці назви часто плутали, навіть в офіційних документах.
Дякую
