кивнув:
– Судячи з мого виду – чекати ще років десять-дванадцять. Добре, що хоч від кулі, а не на палі.
Богун піднявся і, явно не бажаючи, аби співбесідники бачили його обличчя, вийшов геть. Драгон отетеріло дивився у спину людині, яка десь, якось, якимось дивом бачила власну смерть.
Вони остаточно вибилися із сил. І люди, і коні.
Кожен шлях, кожна стежка… Рано чи пізно – частіше рано – Боярин з Драгоном відчували попереду небезпеку, доводилося звертати, повертатися назад, давати гаку.
Кілька разів взагалі блукали. Коні провалювалися у сніг майже по самі сідла.
Геть знесилені, вони знайшли річечку. Боярин сподівався, що це Краснянка, на якій лежить Красне.
Але треба йти.
– «Navigare nessesere est, vivare non est nessesere»[21] – пробурмотів Кирин під носа, але Барило почув:
– І де це купецьких дітей так добре вчать? У Сочаві, Яссах чи Хотині?[22]
Драгон здригнувся.
– Ну, не вважай мене дурнем, я ж тобі у батьки… Освічений, на коні – неначе народився, але битися на шаблях не вмієш, отже, не шляхтич, на розстригу також не схожий, почерк поганий – не писар. Що залишилося? А Молдова… Ти намагаєшся говорити, як на Уманщині, але саме намагаєшся.
І, бачачи, що Кирину неприємно, Семен змінив тему:
– Сподіваюся, ви вдвох знаєте, куди нас ведете.
– Я – ні. А Боярин знає.
Драгон пригадав недавню розмову.
– А чому цей секей почав з двох полковників, а не з гетьмана?
– Бо гетьмана зурочити неможливо – бувають такі люди. Я саме вас трьох недаремно з собою узяв.
– Так ти знав?
– Що в ляхів хтось з’явився на нашу голову? Здогадувався, отож і взяв вас… Тебе – придивитися – чого вартий, їх – в охорону. Бо їх теж не зурочиш. До речі, чекав, що ти про інше спитаєш.
– Ну, це ж ясно. Якби Богун щось витряс із того, хто йому зачаровану зброю підсунув, – він би тобі сказав.
– Так. Мабуть, він не зразу помітив, що річ зачаровано. А секеї тут ні до чого. Бачиш… Ну, скажімо, є різні види чарівників, як є різна кіннота. Як гадаєш, що буде, якщо райтара перевести у п’ятигорці?[23]
«Урайтарів – рапіри, у п’ятигорців – шаблі».
– Попервах він колоти буде, а не рубати.
– Ось так і з цим закляттям. Не наш його накладав, не наш…
– Але ж іноземець? Був би лях, давно б вони щось таке спробували.
– Один з трьох – точно іноземець. Їх було троє, хлопче. Пояснень ти поки що не зрозумієш, отож повір мені на слово, троє. Причому один був уже в Красному, і його-то ми знайдемо. А далі – побачимо, як сказав сліпий тому, що вмирає…
…Крига замерзлої річки – кращого шляху узимку – заворожувала незгірш від чар. Кортіло спати. Драгон під’їхав до Боярина.
– Слухай, ти казав, що дівчина може приворожити хлопця.
Отаман зрозумів запитання.
– Кому що, а курці – просо. Хлопець дівчину
Слова Гнея Помпея: «Плисти по морю – це необхідно, жити не так уже й необхідно».
Молдовські міста.
