Певне, вони не розраховували, що смерть прийде до Васі так швидко.
– А що ж нам робити? – схвильовано запитали вони. – Може, треба його відвезти в лікарню?
– Ні, лікарня тут не допоможе. Пізно.
– А що ж нам робити, Юрію Юрійовичу? – заскиглили діти. – Ми ж нічого не знаємо! – думка, що Вася помиратиме десь поруч, викликала у них суперечливі відчуття.
– Усе просто, – сказав добрий вожатий. – Усе дуже просто. По-перше, потрібно вивчити гарну пісню – коли Голікова завтра ховатимуть, ми її заспіваємо всім загоном, а весь табір плакатиме!
– А чому гарну? Ми не хочемо гарну, Голіков був поганий! – закричали діти.
– Так потрібно, – твердо сказав добрий вожатий. – Такий закон!
– А-а-а! – погодились діти. – Тоді гаразд!
– Ну, то всі мерщій біжіть до музичного керівника! – прикрикнув Юрій Юрійович, двічі різко свиснувши у рожевий свисток, і малеча, випереджаючи одне одного, кинулася в клуб.
Всі діти того вечора виявляли неприродно підвищену люб’язність до Голікова. Катя навіть подарувала букет ромашок. Голіков, наляканий таким підозрілим перебігом подій, нічого не розуміючи, заліз під ковдру і тихенько жував там активоване вугілля, видане Юрієм Юрійовичем.
Наступний ранок почався з невеличкого конфузу. Якийсь хлопчина повідомив мамі, яка працювала куховаркою в табірній їдальні, що сьогодні зранку вони всім загоном готувалися до похорон Васі Голікова, який учора об’ївся вовчих ягід і після обіду повинен померти. Так, мовляв, обіцяв вожатий. Вони, мовляв, сьогодні зранку так чисто прибрали територію, так усе вимели, зібрали всі папірці, всі пластикові пляшки, бо прийде ж багато гостей, приїдуть батьки Голікова; тому вони в березовому лісочку неподалік навіть намітили могилку для Васі і навіть почали трохи копати яму… Мама-куховарка перелякалася до нестями і в розпачі підбігла до мене – я того дня чергував. Заспокоївши і маму, і сина словами: «Усе буде гаразд, не хвилюйтесь!» – я продовжив у захваті, правду кажучи, достойному іншого застосування, знімати проби з сьогоднішнього меню і через дві хвилини забув про обіцяну нами смерть Голікова. Як з’ясувалося після обіду, Юрій Юрійович також про все забув. Він ніжився в променях слави – директор табору виголосив його четвертому загону подяку за чудову конкурсну пісню, ідеально прибрану територію і підготовку ями для сміття. В результаті загін очолив залік соціалістичного змагання і отримав на дверцята в корпус маленького червоного прапорця з надписом «Лідер», яку не всі діти могли прочитати правильно, що часто викликало подвійне тлумачення і ставило під сумніви доцільність такої відзнаки.
Директор табору, Вась-Вась, людина надзвичайно обдарована музично, але на велику прикрість, схильна свою надзвичайність виявляти суто на весіллях, днях народженнях та інших пиятиках, ніяк не міг збагнути, чому це діти Юрія Юрійовича сьогодні співали так душевно, що всім хотілося плакати?
Після обіду ми сиділи на лавочці та спокійно обговорювали
