розмову N про культуру, про тоненьку плівочку, що стане ще тоншою через загибель багатьох людей.
– Ну й що ж. Загине якихось 50.000, та й то другорядних. Мільйони он гинуть, і нічого.
– Так оці мільйони, з чого вони складаються, – з тисяч, сотень, десятків.
– А…
І в цьому новому «а» почулося щось таке холодне, жорстоке і бездушне, чого я ніколи не забуду. По суті, боягузтво і байдужість чиновника на котурнах, диякона, що читає щодня молитов за парафію, яку він і не любить зовсім, і не знає, й знати не хоче. Все обумовлено: «кукушка хвалит петуха», тільки розсілися на віточках, і кожна знає своє місце. Нехай собі.
Є у мене три теми:
1. Продовження старих персонажів.
2. Тема про долю жінки (велика тема).
3. Світ через звільнене село у сорок зруйнованих хат, 200 трупів і двох живих жінок.
Треба додумати і поєднати їх у один твір.
Борщівські болота. Записати все, що розповідав Коган. І обов'язково піти в ЦК (до) інструктора Костенка.
Війна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Ніби земна куля влетіла в якусь криваву божевільну туманність. Війна стала життям людства. І тема війни, отже, на довгі роки буде основною темою мистецтва. І кожна газета уже несе в собі цілі твори про війну. Кожний більш-менш порядний нарис ховає в собі безліч змісту. Отже, щоб не потонути у безодні надзвичайних фактів, треба добре-добре продумати конструкцію і п'єси, і оповідання, і сценарію. Україна мусить родити найсильніші твори про народ у війні, бодай один твір. Чи вистачить сили у письменників? Гей, хто в лузі, озовися!
30/ІІІ [19]42
Воронеж
Краще вмерти – загинути героєм, ніж жити рабом.
Величезні зграї вороння піднялися з-за соняшникового лану. Такі, яких ніколи не мислив ніхто, не те що не бачив.
По дорозі туші дохлих корів і коней.
Бездомні коні у соняшниках в напівзапряжках.
І розстріляні селяне (описати їх). Це німці не встигли вивезти.
І скрізь трупний сморід.
Проф/есор/ Ільченко:
– Часом був такий сморід, що людей од нього рвало, у людей боліла голова і втрачалася свідомість. Трупний сморід, трупний сморід.
– Ну як поживаєте?
– Маємо одстрочку у смерті.
– Т/оваришу/ командир! Дихати не можу. Насідають. Лупцюють мінами сильно.
– А ти, сукин син, хотів чого? Ти думав, німці хлібом-сіллю стрічатимуть? Ти куди йшов? На війну чи на вечорниці?
Цимбал, Байда, Неборак, Кучерявий, Барабаш, Крапля, Сорока Василь.
Тітка називає свою хату дотом.
Я бачив фото. На бідну стареньку хатку, похожу на бабусю, притрушену снігом, наступають бійці і танк, і підпис: «Наші героїчні і т. і. наступають на дот». Бідна хатиночка, чого тільки ти не бачила на світі. Хто тебе не грабував, хто не бив тебе, не
