В їхній поведінці є якась таємниця, яку я не можу пояснити. Вони двічі порушили закони своєї касти – по-перше, переїхавши через море, по-друге, переодягнувшись фокусниками. В тій країні, де вони живуть, це неабияка жертва. Напевне, для цього існує дуже серйозна причина і якесь не зовсім звичайне виправдання, щоб вони дістали можливість знову бути прийнятими до своєї касти, коли повернуться на батьківщину.
Я занімів від подиву. Містер Мартует продовжував палити свою сигару. Містер Френклін, маневруючи, як мені здалося, між різними сторонами свого характеру, порушив мовчанку, заговоривши в милому італійському стилі, крізь який прозирав міцний англійський фундамент.
– Я не наважився б турбувати вас, містере Мартует, нашими родинними справами, які не можуть вас цікавити і про які я сам не дуже охоче розмовляю зі сторонніми людьми. Але після ваших слів я зобов’язаний, в інтересах леді Веріндер та її доньки, розповісти вам те, що, можливо, дасть вам у руки ключ. Я говорю з вами по секрету і сподіваюсь, що ви про це не забудете.
Після такої передмови він переказав індійському мандрівникові (перейшовши до ясного французького способу викладу) все, про що розповідав мені на Тремтливих пісках. Навіть безстрасний містер Мартует так зацікавився цією розповіддю, що не помітив, як погасла в нього сигара.
– Що говорить вам про все це ваш досвід? – запитав на закінчення містер Френклін.
– Мій досвід говорить, – відповів мандрівник, – що ви були значно ближчі до смерті, ніж бував я в своєму житті, містере Френклін Блек, а цим багато сказано.
Тепер настала черга здивуватися самому містерові Френкліну.
– Невже це так серйозно? – запитав він.
– На мою думку, так, – відповів містер Мартует. – Я не сумніваюсь, після всього, що ви розповіли мені, що повернення Місячного каменя на його місце, тобто на чоло індійського ідола, є причина й виправдання того порушення закону касти, про яке я вам говорив. Ці люди чекатимуть слушної нагоди з терпеливістю кішок і скористаються з неї з лютістю тигрів. Як вам вдалося врятуватись від них, не можу собі уявити, – додав знаменитий мандрівник, знову запалюючи свою сигару і пильно дивлячись на містера Френкліна. – Ви роз’їжджали з алмазом туди й сюди – тут і в Лондоні, і ви ще досі живі! Спробуємо це пояснити. Я гадаю, ви обидва рази виймали алмаз з лондонського банку вдень?
– Серед білого дня, – відповів містер Френклін.
– І на вулицях тоді було багато народу?
– Багато.
– Ви, звичайно, призначили час, в який повинні були приїхати до леді Веріндер. Звідси до станції місцевість безлюдна. Ви приїхали в призначений час?
– Ні, я приїхав на чотири години раніше.
– Дозвольте поздоровити вас із цим! Коли ви відвезли алмаз у Фрізінголл?
– Я відвіз його через годину після приїзду сюди і за три години до того, як мене чекали тут.
– Дозвольте
