дурень. Дай йому хорошу пенсію, а на його місце признач Габріеля Беттереджа.
У вівторок сер Джон відповідає їй:
– Міледі, управляючий одержав хорошу пенсію, а Габріель Беттередж посів його місце.
Ви багато разів чули про подружжя, які живуть нещасливо. А це – приклад цілком протилежний. Нехай він буде пересторогою для одних і заохоченням для інших. А я тим часом оповідатиму далі.
Ну, скажете ви, тепер я жив розкошуючи. Я й справді обіймав довірену мені почесну посаду, мав свій власний невеличкий котедж, вранці об’їжджав маєток, удень складав звіт, увечері палив люльку й читав свого «Робінзона Крузо» – чого ще міг я бажати для того, щоб вважати себе щасливим? Пригадайте, чого не вистачало Адамові, коли він жив на самоті в раю, і якщо ви не осуджуєте Адама, то не осуджуйте й мене.
Жінка, на якій спинив я свій погляд, вела господарство у моєму котеджі. Звали її Селіна Гобі. Я згоден з покійним Вільямом Кобетом щодо вибору дружини. Дивіться, щоб жінка добре пережовувала страву й мала тверду ходу, і ви не помилитесь. У Селіни Гобі щодо цього все було гаразд, і це було однією з причин, що я одружився з нею. Була в мене й інша підстава, до якої я сам додумався. Коли Селіна була незаміжньою, я повинен був щотижня платити їй за роботу й утримувати її. Ставши моєю дружиною, Селіна харчувалася б разом зі мною і даром вела б господарство. Ось із якого боку я подивився на це. Економія з домішкою любові. Я виклав це міледі так, як сам собі уявляв.
– Я думав про Селіну Гобі, – сказав я, – і мені здається, міледі, що дешевше буде одружитися з нею, ніж утримувати її як служницю.
Міледі розсміялася й відповіла: вона не знає, що для жінки образливіше – мої слова чи мої принципи. Мені здається, що вона розсміялася з причин, яких ви не можете зрозуміти, якщо ви не знатна особа. Не зрозумівши нічого, крім того, що я маю дозвіл освідчитися Селіні, я пішов і освідчився. І що ж сказала Селіна? Боже ти мій, як мало ви, мабуть, знаєте жінок, якщо питаєте про це! Розуміється, вона дала згоду.
Коли до весілля залишилось небагато часу й почали вже говорити, що мені треба пошити новий фрак, я завагався. Я розпитував інших чоловіків, що вони почували, коли були в моєму становищі, і всі вони призналися, що за тиждень до шлюбу в глибині душі бажали відмовитись від нього. Я зайшов трохи далі: я збунтувався й постарався відмовитись від одруження. Та куди там – нізащо! Я добре знав, що вона даром не відступиться від мене. Винагородити жінку, коли чоловік відмовляється від неї, – один з англійських законів. Підкоряючись законам і старанно все зваживши, я запропонував Селіні Гобі перину й п’ятдесят шилінгів винагороди. Ви, можливо, не повірите, а тим часом це свята правда: вона була настільки дурна, що відмовилась від винагороди.
Звичайно, після цього робити було нічого. Я придбав новий фрак, найдешевший, і все інше зробив якомога дешевше. Ми не були щасливим, але не були й нещасливим подружжям. Того й того було в нас наполовину. Не розумію, як це виходило, але ми завжди, маючи найкращі мотиви,
