слабенький?), обидві дівчини пробрались тихенько попід внутрішньою частиною огорожі, що відділяє подвір’я від дороги, й стали спостерігати, що робитимуть індуси. А ті почали виробляти дивні штуки.
Спочатку вони озирнулись навколо себе, щоб переконатися, що вони самі. Потім усі троє повернулись обличчям до нашого будинку і пильно втупилися в цей бік. Далі загомоніли й засперечалися своєю рідною мовою, перезираючись між собою, наче у них були якісь сумніви. Тоді й звернулись до англійського хлопчика, ніби чекаючи, щоб він допоміг їм. А потім головний індус, що розмовляв по-англійському, наказав хлопчикові:
– Простягни руку.
Донька моя Пенелопа, дійшовши до цього місця в розповіді, вигукнула, що вона просто не розуміє, як при цих страшних словах серце не вискочило з її грудей. Я подумав, грішним ділом, що цьому міг перешкодити її корсет. Але вголос лише промовив:
– Ох, у мене мороз пробігає поза шкірою від цього. (Nota bene: жінки люблять такі маленькі поступки.)
Так от, коли індус наказав: «Простягни руку», хлопчик відступив на крок, похитав головою й відповів, що йому не хочеться. Після цього індус запитав (зовсім без гніву), чи не хоче він, щоб його знову випровадили в Лондон і залишили там, де знайшли, сонного, у порожній корзині на базарі, голодного, обідраного й безпритульного? Це, здається, вирішило питання. Хлопчина неохоче простягнув руку. Індус вийняв з-за пазухи пляшку й налив з неї чогось чорного, схожого на чорнило, на долоню хлопчикові. Потім, доторкнувшись до голови хлопчика і зробивши над нею в повітрі якісь знаки, сказав:
– Дивись.
Хлопчик завмер на місці й стояв, немов статуя, дивлячись на чорнило, налите в його долоню…
Досі всі ці витівки індусів у розповіді Пенелопи здавались мені фокусами, зв’язаними з марним витрачанням чорнила. Я почав було знову дрімати, але дальші слова Пенелопи відразу розігнали мій сон.
Індуси ще раз озирнулись навколо себе, і головний індус сказав хлопчикові:
– Де зараз англієць, що приїхав з чужих країв?
Хлопчик відповів:
– Я бачу його.
Індус запитав:
– Цією чи іншою дорогою приїде англієць сьогодні?
Хлопчик відповів:
– Цією, а не іншою дорогою приїде сьогодні англієць.
Помовчавши, індієць задав третє запитання:
– Чи має англієць це при собі?
Хлопчик відповів, також після деякої мовчанки:
– Має.
Тоді індієць задав четверте й останнє запитання:
– Чи приїде сюди англієць, як обіцяв, надвечір?
Хлопчик відповів:
– Не можу сказати.
Індус спитав чому. Хлопчик відповів:
– Я втомився. У мене в очах туман, і він мені заважає. Сьогодні я більше нічого не можу бачити.
На цьому запитання
