травах і ягодах. І пити приємніше, і для організму наче корисніше.
Він знехотя піднявся з дивану й налив собі келишок самогонки на кропиві. Випив душком. Отут і рибний запах виявився доречним – не закусив, то хоч занюхав!
Знову приліг і миттєво заснув, мовби змучене тіло тільки й чекало снодійних ста грамів.
Кіт, нажершись риб’ячих тельбухів, подався назад до кімнати, де спав господар і де було тепло й душно. Але зачинені двері його не пустили. Довелося йому лишитися на кухні й спостерігати з-під ребристої чавунної батареї за своєю господинею. Та, засунувши рибу до духовки, взялася за свинячі ратички. На конфорці стояла велетенська каструля. «Буде холодець», – здогадався сірий кіт.
Тим часом у двері знадвору хтось постукав, і господиня, полишивши гострий ніж на стільниці, вийшла в коридор.
– Ми з аеропорту, – пояснив один з чоловіків, що стояли на порозі. – Діма потрібен.
– Та спить він після зміни, – спробувала Валя відстояти чоловікове право на відпочинок.
– Це важливо дуже, – наполіг другий чолов’яга. – Ми його на п’ять хвилин. Одну справу обговорити, і все.
До будинку Валя їх не впустила. Лишила стояти на порозі. Сама зайшла до кімнати й потермосила чоловіка.
– До тебе з роботи прийшли, з аеропорту. Там, на порозі. Вийдеш?!
Діма тяжко зітхнув і спустив ноги з канапи. «Хто ще такі?» – запитав дружину, чудово розуміючи, що вона нікого з його співробітників знати не може. По-перше, тому, що ні з ким з роботи він не товаришував, а по-друге, сама Валя жодного разу ні в Борисполі, ні на будь-якому іншому летовищі не бувала.
Вийшовши на поріг, він сонним поглядом витріщився на візитерів і відразу їх упізнав – то були вантажники Борис і Женя з багажного відділення. Ті самі, що вламали його «не помітити» чорну пластикову валізку, яка викликала таку цікавість у його вівчарки Шаміля.
– Ми привезли! – Борис кивнув у бік коричневого «Фольксвагена-Пасата», що стояв за парканом.
– Подивилися б самі, – втомлено видихнув Діма.
– Ні, – заперечливо крутнув головою Борис. – Ми без тебе відчиняти не будемо. Все має бути по-чесному. Разом відчинили, разом поділили й забули про все. Зрозуміло?
Діма кивнув.
– Давай у твоєму гаражі, – запропонував Женя.
Діма позіхнув і повернувся у коридор по ключ від гаража. Знову вийшов на поріг.
– Сюди, тут переноска є! – гукнув їм Діма, зайшовши до гаража першим і ставши між задньою стіною і своїм стареньким БМВ.
Увімкнув лампу.
Вантажники обережно опустили валізу на бетонну підлогу. На ручці все ще баламкалась багажна бірка з кодом аеропорту призначення – Відень.
– Стамеска є? – поцікавився в господаря вусань Борис.
– Зараз глянемо! – Діма відійшов у куток, де стояла дерев’яна скринька з інструментами.
Вийняв стамеску й молоток.
