цілу ніч не знімала руки з його плеча.
Уже сидячи за кухонним столиком біля вікна, за яким легкий сніжок плавно опускався до землі, Вероніка знову згадала про вбивство аптекаря. «Може, спитати сусіда? – подумала вона. – Він, мабуть, щось про нього знає! Газети читає, новини по всіх каналах дивиться! Ану ж убивцю вже знайшли?».
Чай з медом знімав напругу й пом’якшував тривогу. Вона могла б отак і півгодини сидіти біля вікна, і годину. Але питання, навіть якщо ставиш їх собі подумки, можна заспокоїти лише відповідями. Інакше вони сверблять, наче комарині укуси. І Вероніка вийшла на сходовий майданчик, подзвонила у сусідські двері. Кілька хвилин почекала й повернулася до себе.
«Що ж, така доля», – вирішила вона.
І відразу замислилася про долю.
А що доля? На долю їй гріх було скаржитися. Єдина дитина в сім’ї військового льотчика та вчительки географії. Удома завше багато цукерок, червоної риби, великий глобус на серванті, з якого мама подеколи витирала пилюку. Дурнуватий шлюб у вісімнадцять років. Через півроку – розлучення. Другий шлюб зовсім не дурнуватий, і триває ось уже тринадцятий рік. За цей час Семен виріс з торгівця відеокасетами на Петрівці до власника невеличкої, зате міцної фірми з охорони різноманітних серйозних зустрічей і виїзних корпоративних заходів. Власне, то й не фірма була, а просто двоє старих друзів: Семен і Володька, плюс за необхідності ще троє-четверо фізично міцних знайомих хлопців напохваті. За чотири роки роботи в охоронній справі Семен заробив на гарне двокімнатне помешкання на Стрілецькій у самому центрі. Офіс був йому непотрібний. Все вирішувалося по телефону. Головний замовник – Геннадій Ілліч – був депутатом парламенту, і відповідно, все його депутатське життя незалежно від часу доби складалося з бізнес-зустрічей та схожих подій, що потребували таємності й охорони. Семена він знав давно, ще з Петрівки. Тоді у нього було прізвисько Гена-крокодил і займався він щоденним збором грошей з торгового люду. «Вийшли ми всі із народу, діти сім’ї трудової…» – полюбляв наспівувати Геннадій Ілліч, і щоразу, коли в цю мить поруч опинявся Семен, йому згадувалося його сорок сьоме місце в третьому торговому ряду. Пісня, наче реп’ях, відривалась від депутата і до самого вечора крутилася Семенові на язиці. Інколи він її мугикав, уже заходячи до помешкання після роботи. Вероніка, що вивчила закономірність появи цієї пісеньки в домашньому «ефірі», лише підсміхалася.
Свого часу вона багато довідалася від Семена про перипетії базарного життя. У часи торгівлі відео Семена не раз арештовувала міліція, і він під час арештів примудрявся зав’язати купу корисних знайомств. Колишні сержанти сьогодні вже стали майорами й полковниками, займали поважні посади і ставилися до Семена як до друга юності, свідка їхнього професійного й кар’єрного зростання. Доля? Звісно, доля!
І раптом Вероніка здригнулася. Її кинуло в крижаний холод, у прірву. Вона згадала те, що трапилося сім років тому й чого, за обіцянками її психотерапевта, вона більше ніколи в житті не мала б згадувати.
