будинку й повернувся з котом Муриком у руках. Опустив його на підлогу біля валізи й поставив перед ним тарілку з закам’янілим шматочком сала. Далі щиглем шпурнув сало у ближній кут гаража, а на його місце витрусив вміст ампули.
Боря розламав ще одну ампулу, і кількість каламутної рідини в тарілці подвоїлась. Чоловіки уважно дивилися на кота.
Мурик роззирнувся довкола, нахилився над тарілкою, лизнув каламутної рідини, аж зненацька присів на задок і завмер у цій дивній не котячій позі, наче дресирований собака, який почув команду «Сидіти!». За мить передні лапи також зігнулись. Він ліг і заплющив очі.
– Невже валер’янка?! – розчаровано запитав Боря.
Мурик раптом підвівся, обвів усе п’яним поглядом і неквапом рушив до гаражних воріт.
– Це не валер’янка, – проказав Боря. – Валер’янка котів радісно вставляє.
Він хотів було ще щось додати, але в ту ж мить знадвору долинув чийсь крик, механічний ляскіт і котячий вереск.
Діма кинувся до виходу. Двоє вантажників за ним.
Те, що вони побачили, змусило їх на момент завмерти. Просто перед гаражем валявся велосипед. Метри за два від нього, поряд з Борисовим «пасатом», обличчям донизу лежав чоловік у вовняному спортивному костюмі й лижній шапочці на закривавленій голові. А кіт Мурик, дивно тягнучи задні лапи, намагався заповзти в сад через вузьку щілину між парканом і землею.
– Цього до гаража! – скомандував Борис.
Велосипедиста затягли досередини. Потім туди ж занесли й велосипед.
– Живий? – спитав Діма у Борі, який нахилився над постраждалим.
– А хер його знає, – Боря саме обшукував велосипедиста. Вийняв з кишені його спортивних штанів гаманець. У гаманці, крім дрібних купюр, лежала повістка до суду. Вусань-вантажник уважно вивчив її, і на його обличчі заграла хитра посмішка. Він поклав гаманець на місце, залишивши повістку собі. Далі вийняв іще одну ампулу, розкрив її й вилив каламутну рідину просто до рота велосипедистові. Той захрипів, розплющив повіки.
– Ти диви, дихає! Ну нічого, адреска його в нас уже є, – Боря показав Дімі повістку. – Я до нього завтра зайду, скажу, що знайшов її на вулиці. Заразом гляну, як йому після сьогоднішнього ДТП!
– От голова! Відразу й не скажеш! – Діма подумки здивувався винахідливості вантажника.
Невдовзі Боря і Женя винесли велосипедиста надвір і посадили його на землю, прихиливши спиною до сусідського паркана. Поряд кинули його велосипед. І поїхали геть, пообіцявши повернутися наступного вечора.
Діма зачинив гараж. На душі було тривожно й сумно. Згадав про Мурика й вирішив перевірити, як він там. На снігу лежало нерухоме тіло кота.
Діма нахилився, взяв Мурика на руки і впевнився, що той мертвий. Поклав його назад на сніг. Захотілося піти й помити руки з милом. І раптом збагнув, якою загрозою для його сімейного життя є смерть Мурика. Валя ж цього сірого кота обожнювала. Розмовляла з Муриком більше й частіше, ніж з ним, зі своїм чоловіком. Що буде, коли вона дізнається, що кота більше немає?!
Діма
