руку, птахи пливуть до мене. Кидаю зернятко, друге. Чоловік сідає поруч, обіймає за плечі. Ми так і сидимо, притулившись одне до одного.
– Ти звикнеш до мене та до моїх витівок. Усе буде гаразд.
На вулиці глибока ніч. За кілька годин треба буде вже збиратися на роботу. Мої пояснення, що маю повернутися раніше, бо завтра понеділок, не мали для нього значення. Намагаюся поспати бодай у машині. Марно. Усілякі думки до голови лізуть.
У салоні тихо грає музика. Здається, це Боб Марлі. Авжеж, «Baby I love your way». Це дивно, але в нас таки однакові смаки.
Насправді я задоволена й розніжена. Урешті-решт, про вихідні залишилися найкращі спогади. Він виявився чудовим співрозмовником, обізнаним у багатьох речах! Він готовий обговорювати книги, музику, політику, економіку. Це було неперевершено й здавалося нереальним!
Мені було приємно з ним, чи не вперше в житті я зустріла людину, з якою цікаво спілкуватися, увесь час знаходилися спільні теми. А страхи та занепокоєння знов розвіялися. Навіть шкода, що маємо розстатися.
На цілий тиждень?
Чи приїде він наступної п’ятниці?
Чи я вразила його так само, як він мене?
Чи забере знов?
Питання крутяться на кінчику язика, та чоловік випереджає:
– Я збирався зняти в тому клубі дівку на одну ніч. Зрозуміло, що й подовжувати стосунки не мав жодного наміру.
Усередині наче щось обривається, від розніженого стану не лишається й сліду. Досі я майже лежала в кріслі, тепер скочила, випрямивши спину.
– Дівчина, – продовжує він, – що йде до чоловіка, не знаючи його імені, не викликає поваги. Такою можна скористатися раз і позбутися навіть згадки.
Я мовчу, не в змозі осягнути почуте. Дивлюся просто перед собою, наче він і не до мене говорить. Це неймовірно! Як він може казати все це тепер, після цих пристрасних вихідних?
– Та раптом виявилося, що ти була незайманою. Правду кажучи, це здивувало. Ти так відверто промовляла «візьми мене», можна сказати, виклик кидала: «Спробуй домогтися!» Ти демонструвала свою обізнаність…
– Чим, чим я її вам демонструвала, ту обізнаність? – не втрималась я. – Тим, що робила все так, як ви казали?
Мої щоки палали, на очі накочувалися зрадницькі сльози, мене душило обурення. Я відчайдушно пішла за ним, а він у цей час подумки називав мене шльондрою?! А головне: чому все це треба саме зараз мені розповідати?! Знайшов час для відвертості!
– Зупиніть авто, я вийду!
То була безглузда вимога. Не варто й наполягати, ми ще й до міста не доїхали. На мою вимогу він лише розсміявся й додав швидкості. Відсміявшись, пояснив:
– Ти не дослухала мене й даремно обурилася. Я саме хотів сказати, що після всього, що сталося, не дозволю тобі щезнути. Відтепер ти належиш мені. Навіки! І нікуди не подінешся, розумієш?
Я дивилася на нього не в змозі якось відреагувати. Щойно жадала, щоб він приїздив кожні вихідні, потім він образив мене, принизив, а тепер каже, що… Таке важко збагнути. Знов налинула тривога. Певно,
