хиж, розкиданих у тропічному лісі. Навіщо я тут? Чому я тут?
Офіцер стояв поряд, мовчки дожидаючи, доки Крокодил справиться з черговим нападом сум'яття.
– У мене з собою нема нічого. Взагалі нічого. Ні зубної щітки, ні…
– У вас є стартовий пакет: у нього входить, крім посвідчення особи, одяг на перший випадок, взуття, білизна, предмети особистої гігієни… Що вам ще треба? У розумінні, якісь невраховані потреби?
– Не знаю, – Крокодил потер лоба. – їжа?
– Поки ви тут, вас годуватимуть на вимогу в будь-який час. Будівлю з віконцем бачите? Вам туди, з'єднати річні кільця на документі й на сенсорі, ввійти, вибрати, що вам до смаку. Воду краще носити з собою, у флязі. Новоприбулі часто потерпають від зневоднення. У нічну пору джерела води підсвічуються. До речі, у вашому домі теж є вода й коржики, якщо захочете попоїсти.
– Я можу кудись іти? їхати?
– Куди завгодно, – офіцер осміхнувся. – Тільки добре розраховуйте сили. Ви не адаптовані до наших умов, і ви зазнали серйозного потрясіння.
Він мав рацію.
– Я хотів би зустріти цю людину… свого одноплеменця в Раа…
Крокодил похлинувся. Майже хвилина минула, перш ніж він зрозумів, що «одноплеменець на Раа» – дослівний переклад слова «земляк» і значить те саме.
– Земляка, – повторив він, намагаючись сконцентруватися на смислі, а не на звучанні. – Переговорити з ним якнайшвидше.
– Сьогодні?
– Так.
Офіцер завагався:
– Поки ваш статус не визначено, за ваше життя та здоров'я відповідає наша служба. Та я не бачу прямої загрози, тому… Зараз я зв'яжуся з ним і спробую з'ясувати, чи готовий він прийняти вас сьогодні.
На єдину рейку, яка простягнулась через джунглі, знай сідали крилаті комахи на взір наших, земних, бабок. Усідалися в ряд, повернувши голови в одному напрямку, розгортали крила й так завмирали, схожі на мельхіорові іграшки.
– Це транспортна лінія, – сказав офіцер. – За нею ходить транспорт. Вагони, вагонетки…
– Я ж не з лісу приїхав, – пробурмотів Крокодил і негайно гучніше додав: – Тобто я хотів сказати, що в моєму світі теж є транспорт, і він теж ходить по колії.
– Чудово.
Здригнулася земля. Чіпляючи нижнім краєм траву, з глибини лісу випливла кабіна, на вигляд важезна й неповоротка, з затемненим склом. Крилаті комахи підпустили її дуже близько й змайнули в останній момент. «Коли-небудь не встигнуть», – подумав Крокодил.
– Щасливої дороги, – сказав офіцер. – Якщо заблукаєте, або заслабнете, або ще щось – покажіть ваш документ будь-якому повнолітньому. Вам допоможуть.
– А коли мені сходити?
– В якому розумінні?
Крокодил занервував:
– Я ж не знаю, куди іду!
– Просто залиште кабіну, коли відчиняться двері. Вас зустрінуть.
