вештатися без ресурсів?
Крокодил намагався скласти з добутих відомостей хоч трохи логічну картину. Відчувши його розгубленість, Вень збадьорився:
– А ще залежний раз на рік отримує тривалу відпустку. А якщо він ожениться на залежній – йому дають додатковий ресурс. А ще…
– Ні. За яким принципом вони ділять? Як вони визначають, хто з підлітків пройшов Пробу, а хто – не придатний? Хто вільний, а хто залежний?
– Традиція така, – Вень почав дратуватись. – Шанують, розумієш, традиції пращурів. Ініціація й таке інше. А тобі нащо за це братися, ти ж здоровенний чолов'яга вже?!
– Не знаю, – сказав Крокодил.
Запах нічного лісу був складний, наче букет дорогих парфумів. Сотні джерел мінилися зеленкуватим світлом, вода здавалася розплавленим склом. Крокодил наповнив флягу, видану йому в складі «стартового пакета», і майже одразу ж спорожнив: вода була смачна, а пити хотілося безперестанку.
– Андрій?
Офіцер, що приймав його вранці, мав на ногах в світлі сандалі. Ремінці на кісточках пускали рівне сяйво, а підошви променилися, наче прожектори, і ліс осявало щоразу, коли офіцер відривав ногу від землі. Андрій подивився на свої кросівки, і йому стало ніяково.
– Ви повернулись? Як минула поїздка?
– Пречудово.
– Маю координати ще кількох мігрантів із Землі. Захочете з ними зв'язатися?
– Звичайно! – схопився був Крокодил, та зм'якнув: – Тільки не зараз…
– Не зараз, – погодився офіцер. – Ходімте, я проведу вас до вашої оселі.
– Як час можна перетворити на енергію? – спитав Крокодил. Офіцер не здивувався.
– Ви хочете знати деталі чи вас дивує принцип?
Вони прямували через ліс, що то яснів, то темнів за кожним офіцеровим кроком.
– Не має значення, – зізнався Крокодил. – Як ви вважаєте: ваш дім існуватиме вічно?
– Ніщо не існує вічно, – м'яко сказав офіцер. – Он та будівля, попереду, наліво – ваше тимчасове житло. Усередині легка їжа й напої, речі, постіль і засоби гігієни. Оселя дасть вам утіху й подарує спокій, а потім зникне, як усе на світі; ми радо допомагаємо в облаштуванні й адаптації. До того, як вам слід буде прийняти остаточне рішення, лишилося п'ять діб.
– А якщо я не встигну вирішити?
– Тоді вирішить міграційна служба з огляду на ваші інтереси.
– А якщо для прийняття рішення мені знадобиться більше часу?
– Час – ресурс, – офіцер мав терпець, мов те ковадло. – Немає змоги витрачати його безконтрольно.
– Мені не досить інформації, – сказав Крокодил. – Де мені добути її?
Пристрій мав подобу плаского глиняного тареля. Офіцер звелів Крокодилу налити до нього води з фляги й почекати кілька секунд, поки «відбудеться встановлення».
Вода на тарелі припинила хвилюватись і завмерла, схожа на велику силіконову лінзу. Офіцер звелів Крокодилу торкнутися
