має право померти?
«Так».
– А хто визначає, краща певна доля чи гірша?
«Комплексний підхід – з увагою на те, чи відповідає діяльність потребам громади й психофізичним властивостям людини».
– Відмова від діяльності – це що?
«Відмова від свідомої діяльності, тобто роботи, навчання, самовдосконалення, дозвілля».
– Тобто залежний громадянин не має права сидіти й мухи бити?
«Згідно з вимогами рекреаційної діяльності, протягом обмеженого часу – може».
– А потім?
«Залежний громадянин не може відмовитись від свідомої діяльності».
– А повноправний?
«Повноправний громадянин приймає всі рішення щодо свого життя, зокрема реалізує право на самознищення».
– Он як…
Крокодил подивився на свої руки. Пальці позеленіли від трав'яного соку, нігті траурно взялися землею. Підлогу в будинку, здавалося, побила велетенська міль. «Ще вирахують із мого майбутнього хазяїна, – подумав Крокодил, – вирахують за шкоду, завдану міграційній службі…»
– У чім полягає тест – Проба – на повне громадянство?
«Низка завдань».
– І все?
«Низка завдань».
– Чи має залежний громадянин право вільно пересуватись?
«Так, якщо це не суперечить інтересам громади та його власним інтересам».
Крокодил подумав.
– Чи може залежний громадянин служити в міграційному офісі?
«Залежний громадянин не може працювати на позиціях, пов'язаних із відповідальністю перед громадою».
– Тобто ні?
«Ні».
Крокодил закусив губу.
– Що сталося на Землі?
«Інформація поза компетенцією джерела».
Він прокинувся цілком певний, що лежить у своїм ліжку, – ковдра вислизнула, а вікно прочинене, і звідти тягне. Він майже побачив двигтіння повітря над батареєю і край фіранки, що майорить через протяг. Він побачив кімнату в найменших деталях – колір і фактуру шпалер, неприбрану чашку на краю письмового столу, аркуш, що впав на підлогу… І вмить пригадав, що він не вдома, що він на іншій планеті, а по Землі ходять динозаври, і нема вороття.
Він сів. У маленькому будиночку було вогко й прохолодно: вікно розчахнуте, і на трав'яний килим, відрослий за ніч, випала роса. За вікном непорушно стояв ліс: щось у ньому тріщало й сопіло, посвистувало й ворушилось, і всі ці звуки були нарочито затишними, комфортними, без жодної нотки небезпеки.
Ніщо не існує вічно.
Згори, на небі й у кронах, уже зовсім розвиднилось. Унизу, при корінні, стояв густий туман і налягав присмерк. Стіни дерев'яного будинку пахли смолою та пилом. Крокодил заплющив очі – й знову побачив свою кімнату; подумки вийшов у коридор, почовпав у капцях на кухню, побачив плиту й холодильник із кольоровими магнітами на дверцятах… Він усе збирався подарувати їх синові…
