– урожай знищила сарана (колоритний опис цього стихійного лиха міститься в літописі Величка). Але навіть попри все це, економіка Лівобережжя переживає за доби Самойловича та Мазепи справжнє піднесення.
Очевидно, гетьман був знайомий із західноєвропейськими досягненнями економічної теорії, зокрема – із вченням французьких вчених-меркантилістів. Він ніколи не обминав важливих економічних справ ні в своїх (чималих у цей час) маєтностях, ні в державі у цілому. Ми маємо цікаві гетьманські універсали та листи до Москви, що містять інформацію про господарські питання, інструкції місцевим старостам і дозорцям гетьманських маєтків. Усе це цілком логічно вкладається в образ дбайливого й пильного господаря, який серйозно займається різними справами. 1691 року, наприклад, гетьман писав почепівському старості Іванові Білозерецькому, аби його люди належно заплатили якимось найманим робітникам за їхню працю, а також боронили села навколо Почепа від зазіхань ігумена місцевого монастиря: той намагався прибрати їх до рук.
Предметом особливої уваги Мазепи була зовнішня і внутрішня торгівля, що давала чималий прибуток гетьманській скарбниці. Українська козацька держава традиційно торгувала з європейськими країнами, Росією, Кримом та землями донських козаків сільськогосподарською сировиною (зерном, горілкою, тютюном, поташем, прядивом, шкірами, воском, салом, худобою), а також селітрою, виробами з вовни, скла тощо. Імпортувалися ж здебільшого предмети розкоші (вина, коштовні тканини, дорога зброя, прикраси), промислові товари тощо. Основним торговельним маршрутом для операцій із європейськими купцями залишався шлях через Польщу, порти Данціг (Гданськ), Ригу та Кенігсберг і Балтійське море, який активно використовувався в останній третині XVII століття, але був фактично перекритий для українських купців з початком Північної війни Росії зі Швецією, коли великі території в Польщі та Прибалтиці контролювали шведські війська. Українським купцям не треба було «прорубувати вікно до Європи» – вони вже давно торгували з нею, використовуючи згаданий маршрут, і спроби Петра І (1701 рік) запровадити обов'язкове вивезення деяких товарів (наприклад, прядива) лише через далекий і незручний і для українців, і для більшості російських торговців Архангельськ вели тільки до економічних збитків та незадоволення в середовищі купецтва. Ще один, південний, маршрут використовувався для торгівлі з Молдавією, Валахією, Кримом та Туреччиною в періоди між війнами. Він став активніше використовуватися українськими та російськими купцями після підписання Константинопольського миру Росії з Османською імперією в 1700 році.
Важливе місце в балансі козацької України посідала торгівля з Росією. Слід нагадати, що в цей період між двома державами, попри васальний, залежний статус України, існували митні кордони, і російський уряд бачив в українських товарах небажану конкуруючу продукцію, перешкоджаючи реалізації якісної і недорогої української
