за словами технічного репортера Фархада Манджу, був для цього «потрібним місцем». Він нагадував клуб для всіх, «де багато журналістів підсвідомо створювали та коригували світогляд». Соціальні мережі стали майданчиком, де люди вирішували, що заслуговувало потрапити в новини, а що ні.
Twitter також пропонував засоби поширення інформації без залучення журналістів. Політики та знаменитості використовували цю соцмережу, щоб писати власні повідомлення. Дональд Трамп прирівняв свій Twitter-акаунт до «володіння власною газетою», але значно досконалішою, де подається лише одна ідеальна думка: його. Лише за кілька років Twitter стане рушієм політичних повідомлень у більшій частині світу, навіть попри відносно «маленьке» населення у 330 млн користувачів.
Стрімке покращення якості камери смартфонів та мобільної пропускної здатності також почало змінювати особливості соцмереж. У 2010 році запустили Instagram – фотообмінний сервіс наступного покоління, що поєднував профілі користувачів, хештеги та низку привабливих фільтрів зображень. До 2017-го Instagram щодня додавав до своїх архівів понад 60 млн фото. Цукерберґів Facebook поглинув його так само, як десятиліттям раніше Google прибрав до рук його відеоконкурента YouTube.
Перш ніж хоч хтось це усвідомив, мобільна техніка, ретельно продумані крамниці додатків та корпоративна консолідація зумовили ще одну велику зміну Інтернету – вона стосувалася контролю. Після десятиліть вільного розвитку компанії, які ще нещодавно вважалися стартапами, швидко доросли до управління величезними цифровими імперіями з сотнями мільйонів віртуальних мешканців. Найважливіше, що ця купка компаній створювала центр, від якого залежали мільйони інших онлайнових сервісів.
Схоже на те, що так триватиме ще якийсь час. Титани індустрії купують потенційних конкурентів за такі шалені гроші, якими мало хто дозволить собі розкидатися. Facebook, наприклад, купив у 2014-му WhatsApp за 19 млрд доларів, що стало найбільшим придбанням венчурної компанії в історії. Навіть якщо дрібніші компанії й зберігають незалежність, ці титани тепер контролюють основні шляхи доступу до Інтернету сотень мільйонів людей. У країнах, як-от Таїланд та Філіппіни, Facebook буквально замінив собою Інтернет. Попри весь креативний хаос Інтернету, ним керує купка цифрових царків.
Ось так ми маємо Інтернет – нібито знайомий, але й водночас невпізнаваний для його засновників, із важливими наслідками не лише для майбутнього павутини, але й для майбутнього політики та війни також. Тім Бернерс-Лі писав про це так: «Павутина, до якої багато хто підключився роки назад, – це не те, що бачать нові користувачі. Те, що колись було широким вибором блогів та веб-сайтів, нині сплющено під вагою кількох домінантних платформ. Така концентрація влади створює нових наглядачів, що надають змогу купці діячів контролювати, які ідеї та думки бачитимуть та поширюватимуть… Ба більше, той факт, що влада сконцентрована серед такої малої кількості компаній, робить можливим
