що визначали основні можливості Інтернету. Перші інтернет-браузери були елементами програмного забезпечення, що надавали доступ до фактично статичної Всесвітньої павутини. Відвідувачі могли перестрибувати зі сторінки на сторінку веб-сайту, але вони рідко могли змінювати написи на цих сторінках. Однак поступово веб-сайти стали обробляти команди користувачів, надавати доступ до величезних баз даних та оновлювати їх і навіть налаштовувати сприйняття користувачів за допомогою сотень чи тисяч змінних. Наприклад, пошук у Google був направду орендою одного з найпотужніших у світі суперкомп’ютерів. Він мав запустити сервери по всьому світу, просто щоб допомогти вам знайти, хто озвучував кота Салема у серіалі «Сабріна – юна відьма» (то був Нік Бекей). Інтернет ставав не лише швидшим, але й візуально досконалішим. Він був водночас дружнім до користувачів і дедалі більше їх контролював. Медіапідприємець Тім O’Рейлі назвав цей новий, удосконалений Інтернет «Web 2.0».
Яскравою ілюстрацією революції Web 2.0 у дії була «Вікіпедія», яку запустили у 2001-му. Відтоді як Пліній-старший уклав найпершу енциклопедію в I столітті нашої ери, ці зібрання знань мали єдине джерело, їх зберігали в бібліотеках чи продавали від дверей до дверей. Натомість «Вікіпедія» стала енциклопедією цифрової ери, сформованою з «віків» – шаблонів веб-сайту, що будь-кому давали змогу редагувати сторінки чи додавати нові. У результаті постала керована користувачами, нескінченно розширювана мережа знань – фактично менша версія Інтернету. До 2007 року англомовна «Вікіпедія» накопичила вже понад 2 млн статей, що зробило ресурс найбільшою енциклопедією в історії.
Однак «Вікіпедія» була лише для знань. Перший сайт Web 2.0, орієнтований на соціальні мережі друзів, запустили у 2002-му. Назва Friendster була імпровізацією на тему Napster – безкоштовної (й сумновідомої) системи обміну файлами між рівноправними вузлами, що давала користувачам змогу пересилати одне одному музику. Створена за тим самим проектом нова мережа замість музичних піратів з’єднала групи друзів. Не минуло й кількох місяців, як Friendster зібрав 3 млн користувачів.
Невдовзі виникла низка онлайнових компаній, що шукали прибутку в нових перспективних соціальних мережах. Myspace пропонувала феєрію мультимедіа: налаштовувані профілі та вбудовувану музику, пересипані всілякими іншими яскравими можливостями. Підтримувана музикантами та розрахована на підлітків, Myspace нелюб’язно потіснила Friendster з його місця. Потім виникла LinkedIn – поважна професійна соцмережа, що працює й досі. І нарешті з’явився Photobucket – «полегшений» сервіс соцмережі, що пропонував досі неймовірне: безкоштовне, майже безмежне сховище зображень.
У цей вирішальний момент у бій вступив Facebook. Спочатку користувачів потрібно було запрошувати до цієї соціальної мережі. Не минуло й року, як сервіс поширився на 800 університетських кампусів і мав уже понад мільйон активних акаунтів, обмежуваних вимогами, що походили від спокуси ексклюзивності. Коли Facebook прибрав
