Хто допоміг здобути блискучі перемоги в Чесменській бухті, під Ларгою і Кагулом? Козаки. Чи воювали б ці самі люди так героїчно, якщо б вони були кріпаками? Чи вигідно Росії перетворювати лицарів, вірних престолові, в рабів? Раб за кайдани воювати не схоче…
– Ого! – Міллер у подиві відкинувся на спинку крісла. – Ваші погляди, бачу, надто крайні, гер Новиков. Бог мені свідком, я не чекав… Таж ті так звані Запорізькі Вольності вже давно не повинні існувати – як поганий приклад народам імперії. Хто ж ті козаки? Вони вважають себе окремою народністю і знати того не хочуть, що історія їхня створилася штучно, а насправді є похідною від історії російської монархії. Я об'єктивний історик, і тому не отверзуться мені уста називати цей набрід військом. Лицарі! Вони ж заманюють до себе підмовою й обманом не тільки малоросіян, а й татар, великоросів, іудеїв – дезертирів і злодіїв, – яким дають притулок і зброю. Це розгнуздані й різновірні нероби, що не орють, не сіють, а грабують і ніяких писаних законів не мають.
– Брешете! – пролунав голос. Здригнувся Новиков, глянув на Любимського широко розкритими очима. Любимський підвівся, повторив: – Брешете, чужинче! Обливаєте болотом лицарство, що пліч-о-пліч із московськими полками проливає свою кров на морі й на суші. Писаних законів не мають? А про універсали Богдана Хмельницького ви, історик, ніколи не чули?
Стриманий Міллер намагався зберігати зовнішній спокій, він підносив до очей пенсне, проте пальці не хотіли слухатися, пенсне раз у раз випадало з руки й теліпалося на камзолі.
– Яке нахабство, – прошепотів історик. – Не відрекомендувалися, хто ви такий, і втручаєтеся у дискусію, до того ж у неприйнятному тоні…
– Мій батько загинув у Чесменській бухті за ордени Олексія Орлова, прозваного Чесменським. Тепер вам відомо: я син козака, і цього вистачить для нашого приємного знайомства.
Міллер заспокоївся швидко, Новиков тривожно розглядався по залі.
– Я тільки що говорив вам, Миколо Івановичу, – звернувся Мілер до Новикова, – про розгнузданість цього люду, позбавленого будь-якої суспільної дисципліни. Ось вам приклад… За вами ж, молодче, тужить, напевно, каземат у Петропавловській чи Шліссельбурзькій фортецях, а може, й на Соловках.
– Це єдині аргументи в дискусіях для таких, як ви, пане Міллер. Це зброя слабких і приречених.
Міллер не встиг відповісти, до столу підійшов поліцмейстер, кивнув до Любимського пальцем.
У земському дворі його тримали недовго. Обер-поліцмейстер пошпортався в паперах, звірив прізвище затриманого зі списком підозрілих, приглянувся до його обличчя і попередив:
– Не буянь, не богохуль і не крамольствуй. – Опустив руку з погрозливо зведеним пальцем, проказав півголосом: – Пан Міллер до самої цариці вхожий!
Ні, ні, треба бути спокійним, на одному місці два рази те саме не відбувається. Шарль прийде…
«Павлику, Павле!..» – «Не клич, Уляно. Ми ж домовилися не кликати
