скреготнув зубами. Якщо йому ще раз скажуть бути реалістом, він заколе Дев’ятипалого своєю короткою шпагою. Клята напівгола скотиняка. Те, що йому доводилось їхати, їсти та спати менш ніж за сто кроків від такого троглодита, вже було кепсько, але необхідність слухати його дурнуваті поради була майже нестерпною образою.
– Клятий нікчемний варвар, – пробурчав він собі під носа.
– Якщо дійде до бою, ти, гадаю, будеш радий, що він поруч.
Кей скоса дивився на Джезаля, хитаючись уперед-назад на сидінні свого рипливого воза. Його довге волосся прилипло від дощу до худих щік, а з мокрим полиском на білій шкірі він здавався як ніколи блідим і хворобливим.
– Кого цікавить твоя думка?
– Той, хто не хоче чути чужих думок, має й сам тримати рота на замку. – Учень кивнув мокрою головою на спину Дев’ятипалого. – Він – Кривава Дев’ятка, людина, якої найбільше бояться на Півночі. Він убив більше людей, ніж чума.
Джезаль насуплено глянув на північанина, що незграбно сидів у сідлі, замислився на мить і посміхнувся.
– Він мене геть не лякає, – промовив він так голосно, як тільки міг, щоб його все ж не почув Дев’ятипалий.
Кей пирхнув.
– Б’юсь об заклад, що ти ніколи навіть не витягав клинка у гніві.
– Я міг би розпочати зараз, – прогарчав Джезаль, скорчивши свою найзагрозливішу гримасу.
– Яка лють, – хихотнув учень, якого це, на жаль, не вразило. – Але якщо спитати мене, хто тут нікчема, то… ну, я знаю, кого волів би покинути.
– Та ну, ти…
Джезаль підскочив у сідлі: небо страхітливо близько освітила яскрава блискавиця, а за нею – ще одна. Пальці світла дряпали хмари по округлих черевцях і зміїлися крізь темряву вгорі. Похмурою рівниною покотився протяжний грім, що ляскав і тріщав на вітрі. Коли він затих, мокрий віз уже відкотився геть, позбавивши Джезаля можливості дотепно відповісти.
– Клятий безголовий учень, – пробурмотів він, суплячись на його потилицю.
Попервах, коли блискавиці тільки з’явилися, Джезаль намагався зберегти гарний настрій, уявляючи, як його супутників убиває блискавкою. Наприклад, було б дивовижно доречно, якби удар із небес спопелив Баяза. Однак невдовзі Джезаль утратив надію на таке звільнення, навіть у мріях. Блискавка нізащо не вб’є більше ніж одного з них за день, і він мало-помалу почав сподіватися, що загине сам, якщо вже хтось із них має загинути. Мить сліпучої яскравості, а тоді – солодке забуття. Наймилосердніший порятунок від цього кошмару.
Зі спини у Джезаля стікала цівка води, лоскочучи його розтерту шкіру. Йому кортіло почухатись, але він знав, що тоді сверблячка лише з’явиться у нього ще в десятьох місцях і пошириться по лопатках, шиї та всіх тих місцях, до яких найважче дотягнутися зігнутим пальцем. Він заплющив очі, і його голова поволі опустилася під тягарем відчаю, нависнувши мокрим підборіддям над його
