частині провінції. Він поставив пастку на енґлійців, і вони в неї втрапили. Ми не повинні це повторити.
Генерал Крой пирхнув, безрадісно засміявшись.
– То нам слід боятися цих варварів, лорд-маршале? Ви б радили саме це?
– Як там писав Столікус, генерале Крой? «Ніколи не бійся ворога, але завжди поважай його». Гадаю, якби я дав якусь пораду, вона була б саме такою, – Бурр насупився, дивлячись на інший кінець столу. – Але я не даю порад. Я віддаю накази.
Діставши зауваження, Крой невдоволено сіпнувся, але принаймні стулив пельку. Поки що. Вест знав, що він довго не мовчатиме. Він ніколи не мовчав довго.
– Ми мусимо бути обережними, – продовжив Бурр, тепер уже звертаючись до всієї кімнати, – але в нас ще є фора. У нас є дванадцять Королівських полків, щонайменше стільки ж рекрутів від шляхти й трохи енґлійців, які врятувалися від різанини при Чорному Колодязі. Судячи з одержаних нами донесень, ми перевершуємо ворога чисельністю щонайменше вп’ятеро. Переважаємо його спорядженням, у тактиці, в організації. Північани, схоже, знають про це. Попри свої успіхи, вони лишаються на північному березі річки Кумнур, задовольняючись добуванням харчів і нечастими набігами. Їм, схоже, не надто хочеться перетинати річку й ризикувати у відкритому бою з нами.
– Їх, цих брудних боягузів, важко за це засудити, – гигикнув Полдер під схвальне бурмотіння власного штабу. – Тепер вони, може, узагалі шкодують, що перетнули кордон!
– Може, й так, – стиха погодився Бурр. – Хай там як, вони не йдуть до нас, тож ми мусимо перетнути річку й вистежити їх. Отже, основна частина нашої армії розділиться надвоє; лівим крилом командуватиме генерал Крой, а правим – генерал Полдер.
Двоє генералів украй ворожо перезирнулися через стіл.
– Ми рушимо східною дорогою зі своїх таборів тут, в Остенгормі, й розосередимося за річкою Кумнур, сподіваючись виявити армію Бетода та примусити його до вирішального бою.
– Я, звісно, глибоко вас шаную, – втрутився генерал Крой тоном, який натякав на протилежне, – та чи не краще було б послати одну половину армії на західну дорогу?
– На заході мало що є, крім заліза, єдиного ресурсу, яким північани вже добре забезпечені. На прибережній дорозі здобич багатша, а ще вона ближча до їхніх шляхів постачання та відступу. До того ж я не хочу, щоб наші сили були надто розосереджені. Ми ще оцінюємо потугу Бетода. Якщо ми зможемо примусити його до бою, то я хочу за можливості швидко зосередити наші сили й розбити його.
– Але ж лорд-маршале! – вигукнув Крой так, ніби звернувся до свого батька чи матері, що, на жаль, і досі керує власними справами попри маразм. – Західну дорогу не слід лишати безборонною, чи не так?
– Я саме до цього підходив, – пробурчав Бурр і знову повернувся до мапи. – Третій підрозділ під командуванням кронпринца Ладісли окопається за Кумнуром і стане на сторожі на західній дорозі. Його роботою буде подбати про те, щоб північани
