звідки ти? – а він каже одне: «Я – голий малий».
Про це почули офіцери і дали знати королю. Король зупинив військо і наказав двом воякам:
– Йдіть приведіть його сюди.
Підійшли солдати до Єруслана й питають:
– Чий ти?
– Я – голий малий.
– Звідки ти?
– Я – голий малий.
Вони почали брати його силою. Візьмуть за руку – не можуть підняти і руку. Повернулися до короля і кажуть:
– Ми з ним не зробимо нічого, бо він дуже сильний.
Король наказав:
– На задньому возі є витязька одежа. Візьміть і одягніть його.
Коли вбрався Єруслан, прийшов. Вирішили, щоб їхав на підводі, бо між військом він не вмів іти. Сів на воза – коні не зрушаться з місця. Запрягли чотири коні – дарма, не потягнуть. І він почав іти пішки. Солдати задираються, шпигають його, а він не чує нічого. Потім на нього почали плювати, а один ще й харкнув. Тоді Єруслан схопив того солдата за руку і кинув ним так, що збив із ніг двадцятьох солдатів.
Дали знати про це королю. Король зупинив військо і прийшов до витязя. Питає його:
– Чому ти вбив двадцятьох солдатів?
– Я не вбив… З мене сміха робили, штовхали, плювали, а як один ще й харкнув, я схопив його і кинув. То він убив двадцятьох солдатів, а не я.
Король не знав, що діяти, і дав команду йти далі.
Єруслан Лазарович запитує солдатів:
– А куди ви йдете? Куди вас веде король?
– Йдемо на війну, – сказали солдати. – Є дванадцять витязьок. Одинадцять уб’ємо, а дванадцяту візьме король за жінку.
– Скажіть своєму королеві, якщо він такий дурний, най вас не веде нікуди. Ви – жонаті люди, то лишите сиріт. Я сам за нього висватаю витязьку.
Так король вернув військо додому. А вони двоє ідуть далі – цар при коні, а Єруслан піший. Тут він згадав свого коня. Покликав гучним голосом:
– Коню мій, коню, де ти дівся?
І кінь почув, і заіржав, і прибіг до нього. Сів Єруслан на коня і їдуть. Приїхали на границю, де жили витязьки. Каже Єруслан до короля:
– Ти будеш господарем, а я буду слугою. Чим тебе не будуть пригощати, сам не куштуй, бо ти слабосильний, а кажи – нехай поїсть слуга.
Зайшли в дуже красну траву і квіти. Ніхто туди ще не ходив, лиш птахи літали. Поставили військове шатро – колибу. Єруслан говорить:
– Коли під’їдемо до ґанку, у нас, витязів, є такий звичай: дівчина повинна зійти вниз, до витязя, і під руку вивести його на дванадцятий поверх. Та не чекай, аби тебе дівчина знімала з коня, бо відчує, що ти слабосильний. Ти зіскоч сам.
Та витязьки помітили, що в їх траві лежать двоє хлопців, і старша сказала молодшій:
– Сестро, бери дротяний батіг і дай їм платню.
Дівчина прийшла і почала кричати:
– Що ви, песі сини, тут робите?
Та й дротяним батогом – раз, другий раз, третій раз вдарила Єруслана. А він засміявся:
– Витязька рука не так б’є.
