риси якого свідчили про звірячу жорстокість – ніби він щойно зійшов зі сторінок книжки Ломброзо[31] «Про типи злочинців».
Він кровожерливо глянув на Швейка й наказав:
– Не робіть ідіотської міни.
– Це від мене не залежить, – серйозно відповів Швейк. – Мене списали з військової служби за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала за ідіота. Я офіційний ідіот.
Подібний до злочинця пан заскреготів зубами.
– Те, в чому вас звинувачують, і всі ваші вчинки свідчать, що в вас усі клепки на місці.
І він нарахував Швейкові цілу низку різних злочинів, починаючи з державної зради й кінчаючи образою його величності та членів цісарського дому. У центрі тієї групи злочинів виблискувало схвалення вбивства ерцгерцога Фердинанда, з якого виходила парость із новими злочинами, серед яких особливо вирізнялося підбурювання до бунту, оскільки це сталося в публічному місці.
– Що ви на це скажете? – переможно спитав пан із звірячими рисами обличчя.
– Цього й справді багато, – невинно відповів Швейк, – а що забагато, те шкодить.
– Ось бачите, самі погоджуєтесь.
– Я погоджуюся з усім, бо строгість мусить бути, без строгості ніхто ніколи нічого не зробить. Наприклад, коли я служив у війську…
– Заткніть пельку! – ревнув поліційний радник на Швейка. – Говоріть тоді, коли вас про щось питатимуть. Розумієте?
– Чому ж не розуміти, – сказав Швейк. – Дозвольте доповісти, розумію і в усьому, що ваша милість ласкаво скажуть, я зумію зорієнтуватись.
– З ким маєте зносини?
– Зі своєю служницею, шановний пане.
– А чи не маєте знайомих у місцевих політичних колах?
– Маю, шановний пане. Купую вечірній випуск «Національної політіки» – «сучки».[32]
– Геть! – заверещав на Швейка пан із звірячим виразом обличчя.
Коли Швейка виводили з канцелярії, він сказав:
– На добраніч, шановний пане.
Повернувшись до камери, Швейк повідомив усіх арештованих, що такий допит – це жарти. Там на вас трохи погримають, а наприкінці виженуть.
– Раніше, – вів далі Швейк, – бувало куди гірше. Читав я колись у книжці, що обвинувачені мусили ходити по розпеченому залізу й пити розтоплене олово, аби можна було виявити невинного. А хто не хотів признаватися, тому запихали ноги в іспанські чоботи[33] й розтягували на драбині або пекли йому пожежним смолоскипом боки, як це робили зі Святим Яном Непомуцьким[34]. Той, кажуть, верещав при цьому так, ніби з нього шкуру живцем дерли, й не переставав ревти, аж поки його в шкіряному мішку не скинули з Елішчиного мосту[35]. Таких випадків
…зі сторінок книжки Ломброзо… – Ломброзо Чезаре (1835—1909) – італ. професор психіатрії, який у своїх працях намагався довести, що причини злочинів треба шукати в успадкованих психологічних особливостях організму злочинців, що зовнішньо проявляються у певних рисах обличчя (сплющений ніс, низький лоб, великі щелепи тощо – ознаки деґенерації), хоча у своїй класифікації злочинців й не відкидав інших чинників. Висунув гіпотезу про взаємозалежність геніальності і божевілля. Ідеї Ломброзо справили значний вплив на подальший розвиток психіатрії, хоча в цілому його вчення неодноразово спростовувалось науковцями.
Купую вечірній випуск «Національної політики» – «сучки». – «Національна політика» – газета, що видавалась з 1882 p. Виходила двічі на день, мала багато різноманітних додатків і була однією з найлояльніших щодо Відня. За безпринципність і прислуговування владі її в народі прозвали «сучкою».
іспанські чоботи – середньовічне знаряддя тортур.
…як це робили із Святим Яном Непомуцьким – Ян (Йоганек) із Помуку (1340—1393) – чеський католицький святий, покровитель Чехії. Доктор теології, яку вивчав у Падуї (Італія). Був генеральним вікарієм (заст. архієпископа) празького єпископства. За наказом короля Вацлава IV його піддали тортурам і втопили у Влтаві через глибокий конфлікт між королем і празьким архієпископом Яном з Йенштейну, який займав занадто самостійну позицію у важливих церковних справах. Я. Непомуцький став жертвою репресій проти людей архієпископа і не підкорився королю навіть під тортурами (див. прим. до розд. «Швейк денщиком у фельдкурата»).
Пізніше католики склали легенду, за якою Я. Непомуцький загинув нібито за те, що відмовився виказати таємницю королеви, довірену йому на сповіді. Вперше її в 1433 р. відтворив Томас Ебендорфер з Хасельбаху – проф. Віденського університету. Вона стала посилено культивуватись після битви на Білій Горі (1620) як протиставлення пам’яті про Яна Гуса. В 1729 р. папа Бенедикт ХІІІ проголосив Я. Непомуцького святим.
…скинули з Елішчиного мосту – міст через Влтаву. Швейк помиляється. Елішчин міст було побудовано в 1865—1867 рр., а Ян Непомуцький жив у ХIV сторіччі.
