боронь Боже, ласкавий пане. Я сам їх питав, чи мушу підписатися, а коли мені запропонували підписатися, то я їх і послухав. Не битися ж мені з ними через свій власний підпис. Я б собі цим аж ніяк не допоміг. Порядок є порядок, і нема про що тут балачку розводити!
– Пане Швейку, ви почуваєте себе цілком здоровим?
– Щоб цілком здоровим, то не скажу, вельмишановний пане раднику. Маю ревматизм, натираюсь оподельдоком.
Літній пан знову ласкаво посміхнувся.
– Що б ви сказали, якби ми вас відправили на огляд до судових лікарів?
– Сподіваюся, що зі мною не так уже зле, щоб ті пани марнували на мене свій час. Мене вже оглядав якийсь пан лікар у поліції, чи, бува, не хворий я на трипер.
– Знаєте, пане Швейку, ми все ж таки спробуємо звернутися до судових лікарів. Скличемо добру комісію, посадовимо вас до слідчої в’язниці, ви там гарненько відпочинете. Між іншим, ще одне запитання. Ви, згідно з протоколом, нібито проголошували, що ось незабаром вибухне війна?
– Вибухне, вельмишановний пане раднику, ось-ось вибухне.
– А не буває у вас вряди-годи якихось ударів?
– Ні, не буває, пане раднику. Правда, одного разу мене ледве не вдарила якась машина на Карловій площі, але це було багато років тому.
На цьому допит скінчився. Швейк подав панові судовому радникові руку й, повернувшись до камери, сказав своїм сусідам:
– Так от, через убивство пана ерцгерцога Фердинанда мене будуть оглядати судові лікарі.
– Мене теж оглядали судові лікарі, – мовив один молодик, – це було тоді, коли я через килими попав під суд присяжних. Мене визнали тоді недоумкуватим. Тепер я продав чужу парову молотарку, й мені нічого не зможуть зробити. Мій адвокат учора сказав, що коли вже раз мене визнали недоумкуватим, то мені згодиться це на все життя.
– Я тим судовим лікарям і поготів не вірю, – зауважив інтелігентний на вигляд чоловік. – Одного разу я підробив векселі й про всяк випадок почав ходити на лекції доктора Гевероха[39]. Коли мене впіймали, я вдавав із себе паралітика точнісінько так, як їх змальовував пан доктор Геверох: укусив одного судового лікаря за ногу, випив чорнило з чорнильниці й, пробачте, панове, на очах усієї комісії наклав купу в куточку. Але саме тому, що я одному з них прокусив литку, мене визнали цілком здоровим, і це мене згубило.
– Я цих оглядів зовсім не боюся, – заявив Швейк. – Коли я був на військовій службі, мене оглядав один ветеринар, і хоч би тобі що.
– Судові лікарі – сама наволоч, – відізвався невеличкий скоцюрблений чоловічок. – Нещодавно на моїй луці випадково відкопали якийсь кістяк, і судові лікарі заявили, ніби той чоловік сконав від удару по голові якимсь тупим предметом сорок років тому, а мені тридцять вісім, проте мене посадили, хоч я маю і метрику, і копію з церковної книги, і посвідку на право проживання.
– Я гадаю, – сказав Швейк, – що слід на все дивитися з кращого боку. Адже кожен може
…почав ходити на лекції доктора Гевероха – Геверох Антонін (1869—1927) – відомий чеський психіатр, проф. Карлового університету, директор Державного інституту для психічнохворих у Празі (1919—1927). Автор книги «Про диваків і незвичних людей» (1901), в якій описав багато психічних розладів.
