знову опинився перед добродієм з обличчям злочинця, той без будь-якої передмови запитав твердо й рішуче:
– У всьому признаєтесь?
Швейк втупив свої лагідні сині очі в невблаганного пана й лагідно мовив:
– Якщо шановний пан бажають, аби я зізнався, то я зізнаюся, мені це не зашкодить. Але якщо скажете: «Швейку, ні в чому не зізнавайтесь», – я викручуватимуся, хоч би з мене і паси дерли.
Суворий пан написав щось у протоколі й, подаючи Швейкові перо, наказав підписатись.
І Швейк підписав донос Бретшнейдера з таким додатком:
«Усі вищезазначені обвинувачення проти мене справедливі.
Йозеф Швейк»
Підписавшись, Швейк звернувся до суворого пана:
– Може, треба ще щось підписати? Чи, може, прийти мені вже вранці?
– Вранці вас відвезуть до кримінального суду, – почув він у відповідь.
– О котрій годині, шановний пане? Щоб, боронь Боже, не проспати.
– Геть! – ревнуло вже вдруге з того боку стола.
Повертаючись до своєї нової домівки з залізними ґратами, Швейк промовив до поліцая, який його супроводив:
– Тут усе йде як по маслу.
Щойно за ним замкнулися двері, як друзі по камері засипали його різними запитаннями, на які Швейк ясно й чітко відповів:
– Я зараз зізнався, що, мабуть, це я вбив ерцгерцога Фердинанда.
Шестеро чоловіків із жаху зіщулилися під завошивленими ковдрами.
Лише боснієць промовив:
– Вітаю вас.
Вмощуючись на нарах, Швейк сказав:
– Свинство, що в нас тут немає будильника.
Проте вранці його підняли й без будильника і рівно о шостій годині відвезли в «зеленому Антоні» до крайового кримінального суду.
– Хто рано встає, тому Бог дає, – звернувся Швейк до своїх супутників, коли «зелений Антон»[36] виїздив з воріт управління поліції.
Глава III
Швейк перед судовими лікарями
Чисті затишні кімнати крайового кримінального суду справили на Швейка якнайприємніше враження: побілені стіни, пофарбовані в чорне ґрати й гладкий пан Демартіні – старший наглядач слідчої тюрми з фіалковими нашивками й кантами на форменому кашкеті. Фіалковий колір було запроваджено не тільки тут, а й для релігійних відправ у Великопостову середу та Страсну п’ятницю.
Повторювалася славнозвісна історія римського панування над Єрусалимом. В’язнів виводили й ставили внизу на першому поверсі перед судом Пілатів 1914 року, а слідчі – сучасні Пілати – замість чесно вмити руки, посилали по печеню з червоним перцем та по пльзенське пиво до «Тессігу»[37], передаючи до державної прокуратури все нові й нові протоколи обвинувачення.
«зелений Антон» – візок, пофарбований у зелений колір, в якому возили дрібних злочинців до управління поліції. За однією з версій так називався тому, що першим візником на ньому був Антон Доуше; назва залишилась і після того, як візки замінили на автомобілі. Але вірогіднішою видається версія, за якою ця назва походить від нім. словоспол. Grüner (зелений колір, що на нім. злоч. жаргоні означав небезпеку, непевність) Anton (назва берлінської в’язниці на Антонштрассе).
«Тессіг» – празький ресторан.
