слова більш, ані слова менш. Лише очі пана поліційного інспектора Брауна заяскріли при цьому особливою протиприродною насолодою.
Швейк уклонився і з гідністю промовив:
– Я готовий, панове. Гадаю, «за ґрати» означає – до камери, а це не так уже й погано.
– Не дуже-то в нас розперізуйся, – зауважив поліцай, на що Швейк відповів:
– Я дуже скромна людина й буду вдячний за все, що ви для мене зробите.
У камері на нарах в апатичній позі сидів замислено якийсь чоловік. Він, свідчили його очі, не вірив у те, що скреготіння ключа в дверях може означати для нього вихід на волю.
– Моє шанування, добродію, – мовив Швейк, сідаючи біля нього на нари. – Чи не знаєте випадково, котра година?
– Я вже живу поза царством годин, – відповів замислений чоловік.
– Тут непогано, – вів далі розмову Швейк. – Ось і нари зроблено зі струганих дощок.
Серйозний панок не відповідав. Він підвівся й почав швидко походжати невеличким простором поміж дверима й нарами, немовби поспішаючи щось урятувати.
Швейк тим часом зацікавлено оглядав видряпані на стінах написи. В одному з них якийсь в’язень присягався небом, що оголошує війну поліції не на життя, а на смерть. Текст проголошував: «Начувайтесь! Влетить і вам!» Один в’язень написав: «Ідіть під три чорти, півні!»[51] Інший просто стверджував факт: «Я тут сидів 5 червня 1913-го, й зі мною поводилися пристойно. Йозеф Маречек, крамар із Вршовіце». Та був тут і напис, що вражав своєю глибиною: «Змилосердься, великий Боже…» – а під цим: «Поцілуйте мене в ду…». Літери «ду…» були, однак, перекреслені, а збоку написано великими літерами: «ФАЛДУ». Поруч якась поетична душа написала вірші:
Ой сиджу я під вербою
побіля потоку
та згадую із журбою
свою чорнооку.
Панок, що бігав поміж дверима й нарами, немов на змаганні з марафонського бігу, нарешті зупинився, задиханий, знову сів на своє місце, стиснув голову в долонях і раптом заволав на все горло:
– Випустіть мене! Ні, вони мене не випустять, – промовив він сам до себе. – Не випустять, та й годі. Я тут уже від шостої години ранку.
На нього раптом найшла щирість, він випростався й запитав Швейка:
– Чи ви часом не маєте при собі ременя, щоб я міг покласти цьому край?
– Від усієї душі радий вам прислужитися, – відповів Швейк, знімаючи ремінь. – Я ще ніколи не бачив, як люди в камері вішаються на ремені. Прикро лише одне, – говорив він, оглядаючись довкола, – що тут немає жодного гака. Ручка віконна вас не витримає. Хіба що повіситесь на нарах, стоячи навколішки, як це зробив один чернець із Емаузького монастиря[52]. Той через якусь молоду єврейку повісився на розп’ятті. Мені дуже подобаються самовбивці, так що, будь ласка, починайте.
Хмурий панок поглянув на ремінь, який Швейк тицьнув йому в руку, шпурнув
Чхав я на вас, півні! (Йдіть під три чорти, півні!) – поліцейські в Чехії за часів Австро-Угорщини носили каску з півнячими пір’ями.
…чернець із Емаузького монастиря – відомий празький монастир. Друга назва «На Слованех». Засн. в 1347 р. Карлом ІV для монахів Ордену бенедиктинців.
