передав на суд Ц. Нейману. Вирок останнього був дуже суворий. Зверхньо оцінивши першу спробу молодого автора, Ц. Нейман радив Коцюбинському кинути цю справу, аби «не калічити святу нашу мову».
Проте присуд Неймана не розвіяв творчого запалу молодого літератора, і хоча протягом наступних 2—3 років він не переставав розвивати і удосконалювати свій літературний смак, працюючи над новими прозовими творами, показувати їх комусь чи подавати до друку вже не наважувався, очевидно, через свій невдалий дебют. Творчу майстерність він вишліфовував також, перекладаючи українською мовою твори з інших літератур – Достоєвського, Чехова, Міцкевича, Ожешко, Гейне. «…Щось сильне тягне мене до літературної праці, – писав Коцюбинський в автобіографічному листі, – і літературі я відданий цілою душею».
За життя М. Коцюбинський ніколи не друкував ці перші проби пера. З’являлися його збірки, окремі твори і вибране виходили різними мовами в Росії та за кордоном, але учнівські спроби так і пролежали за життя автора невідомими широкому читацькому загалові, а побачили світ через десять років по смерті письменника.
На початку лютого 1886 р. М. Коцюбинського, за рекомендацією товаришів, запрошують у с. Михайлівку (тепер Ямпільського району), де він до літа працює домашнім учителем у родині місцевого церковнослужителя Антона Григоровича Мончинського. Той згадував: «Репетитор з нього був добрий, умів до дітей підійти, не примушував їх «зубрити» і працював з ними щодня небагато, але діти його слухали; умів чередувати працю з розвагою… Діти наші склали вступні іспити до середніх шкіл». Захоплено відгукувався про свого вчителя його учень – син Мончинського Олексій: «З того часу, як з’явився в нашім домі Коцюбинський, він своїм лагідним та добрим ставленням завоював симпатії не тільки моїх батьків, але й нас, дітей. Особливо я прагнув до нього всією душею, бо він своєю добротою та методами викладання різко відрізнявся від бувшого раніше в мене вчителя. Лекції він викладав цікаво, уміючи заінтересувати предметом учня. Все викладання предметів він проводив російською мовою, але в приватних бесідах розмовляв виключно українською мовою, привчаючи й мене розмовляти по-українськи».
Педагогічна майстерність М. Коцюбинського досить швидко набула розголосу серед вінницької аристократії та серед представників заможних верств міського населення. Протягом вересня – грудня 1886 р. Михайло Михайлович працював домашнім учителем дітей графа Грохольського, а в січні—травні 1887 р. – в українського етнографа, присяжного повіреного Цеслава Неймана. Мешкаючи на квартирі Неймана, він отримав доступ до його багатої бібліотеки і міг ознайомитися з творами визначних філософів і письменників минулого та того часу.
Свідченням його авторитету серед вінницького загалу є той факт, що, коли у березні 1888 року проходили вибори гласних до Вінницької міської думи, М. Коцюбинського було висунуто кандидатом у гласні. У виборчому списку він значиться обраним гласним
