ж теплі спогади про письменника наводить М. Мельников: «Під впливом Михайла Михайловича, як я тепер розумію, у нас, дітей, тоді ж зародилася прихильність та любов до української мови, літератури, культури… Вільний від навчальної роботи час Михайло Михайлович не тратив марно – він використовував його на розмови з селянами, до яких часто ходив в хати і довго там залишався. Гадаю, що ці часи “не пропали” [марно] для селян лопатинських…».
На початку 1890-х років Коцюбинський, мабуть, зовсім утративши надію на здійснення мрії про навчання в університеті, всі сподівання про своє майбутнє пов’язує з літературою. Саме у Лопатинцях М. Коцюбинський повертається до напруженої літературної праці, пише і надсилає в Галичину для публікації вірші («Наша хатка», «Вечір», «Завидющий брат»), оповідання для дітей («Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»), науково-популярні статті й нариси («Причинок до біографії Тараса Шевченка», «Шевченкова могила», «Життя українців по малих містах», «Вироби селянок з Поділля на виставці в Чікаго»), популярні біографії видатних людей («Нюрнберзьке яйце»), переклади українською мовою з Чехова («Івасик»), Гейне («Як красно на світі», «Зогрій мої груди недужі»), Міцкевича («Поворот тата», перша пісня «Пана Тадеуша»), Ожешко («Тадейко»), Достоєвського («Святий вечір у Христа»), Потапенка («Задля хазяйства»), М. Вагнера («Люди та собаки»). Він переклав також кілька творів І. Франка російською мовою («Леса и пастбища», «Хороший заработок»).
Такий активний зв’язок письменника з українським зарубіжжям не міг не насторожити російську владу. Так, у Лопатинці не раз навідувалися жандарми, а одного разу приїздив сам урядник: цікавився «про газети, журнали, які присилали йому з українського зарубіжжя».
Отже, незважаючи на те, що скрутне матеріальне становище родини змусило молодого Коцюбинського розпочати свою педагогічну діяльність, самовідданість, непересічний розум, чуйність і тактовність дозволили йому виявити педагогічний талант і здобути суспільне визнання, завоювавши прихильність своїх учнів. Слід також зазначити, що його освітянська і виховна діяльність виходила далеко за межі спілкування з членами тих родин, до яких його було запрошено як приватного педагога. Постійне спілкування з простим народом, селянами мало великий вплив на зміну його світогляду, переоцінку ним фактів повсякдення. Педагогічна майстерність та викладацький хист не могли також не знайти свого відображення і в його художніх творах, подальшій громадській та культурній діяльності.
Робота у Філоксерній комісії
У 1892 році з труднощами Коцюбинському вдалося влаштуватися на роботу, яка забезпечувала стабільний заробіток, – у Філоксерну комісію[9]. Згодом, в автобіографічному листі 1905 року, письменник розповідає про свій перехід на урядову посаду: «З 1892 року вдалось мені якось вступити на урядову службу до “ученої філоксерної” комісії, що вела боротьбу з філоксерою на Бессарабії». У
Філоксерна комісія мала на меті боротися зі шкідником винограду – філоксерою, яка з’явилася в багатьох європейських країнах, а також у Російській імперії (у Бессарабії та Криму).
