який, хоча тоді й був за кордоном, у складі Австро-Угорської імперії, являв собою осередок українського національного життя. У місті жили і творили українську справу І. Франко, М. Павлик, В. Шухевич, В. Левицький та ін. Безпосереднім приводом до поїздки за кордон послужила перша публікація М. Коцюбинського у середині квітня 1890 р. у львівському дитячому журналі «Дзвінок»[4] вірша «Наша хатка». У травні 1890 р., отримавши закордонний паспорт у Києві, він вирушає до Львова, щоби познайомитись із тамтешніми літераторами, видавцями і редакторами українських журналів та газет. Молодому письменнику вдалося заприязнитись із багатьма діячами, редакторами українських журналів «Дзвінок», «Правда»[5], «Зоря»[6]. Проте найбільшого значення для нього набуло знайомство з І. Франком, яке згодом переросло у велику творчу дружбу.
Про знайомство з Коцюбинським Іван Якович повідомляє 24 червня видатному діячу українського громадського руху, політичному вигнанцю М. Драгоманову: «З України були тут два люде: др. Галін з Києва і один молодий чоловік з Вінниці. З першим я не бачився, з другим говорив. Він белетрист…».
Листування між митцями розпочалося з листа Коцюбинського до Франка, датованого вереснем 1890 р., в якому він писав: «Якби Ви знали, як охоче читають Ваші оповідання усі мої знайомі…». Повідомляв також про свій намір виконати доручення львівських колег та відвідати Київ і могилу Т. Шевченка у Каневі, а ще про те, що надіслав ім підшивку газет «Подольские епархиальные ведомости» (1875, №15—21), яку згодом І. Франко використав у своїй науково-публіцистичній роботі.
У жовтні 1890 р. І. Франко надсилає лист-відповідь до М. Коцюбинського, в якому просить розповісти про відвідини Києва: «що Ви там бачили, з ким і про що балакали», а також запрошує до літературної співпраці: «На присилку Ваших творів я дуже цікавий. Думку про них я напишу Вам по щирості і буду старатись по змозі примістити їх де-небудь».[7]
Активність та змістовність листування свідчать про встановлення доволі міцних товариських і ділових стосунків. І. Франко, за своєю суттю уважна, доброзичлива людина, відразу ж, запримітивши талант молодого письменника, допомагає опублікувати переклади М. Коцюбинського «Люди та собаки» в газеті «Діло»[8]. «Задля хазяйства» (хоча і з деяким запізненням) вийшло в «Дрібній бібліотеці» 1895 р.
1891 року М. Коцюбинський екстерном склав іспит на народного вчителя при Вінницькому реальному училищі й виїхав на «кондиції» у село Лопатинці репетитором дітей бухгалтера цукроварні К. Мельникова. Про лопатинський період свого життя М. Коцюбинській згадував лише позитивне. В одному з листів до свого лопатинського товариша, селянина А. Дуляка, він пише: «Привітайте од мене і тих, що мене ще пам’ятають. Хоч минуло вже 18 літ, як я був у Лопатинцях, а й досі приємно мені згадати тих людей, серед яких я жив тоді і од яких, опріч добра, нічого не бачив» (січень 1911 р.). Саме з Дуляком у Михайла Михайловича
Улітку 1890 р. як кореспондент львівського журналу Коцюбинський подорожує до Канева на могилу Тараса Шевченка: «Сум важким каменем налягає на серце, сльози тихо котяться з очей, коли згадаєш, хто тут похований…» – пише Коцюбинський у статті «Шевченкова могила», яка була надрукована 1891 року в журналі «Дзвінок». Власне, з цієї статті й починається друкування прозових творів Коцюбинського.
«Діло» – найстаріша і довгий час єдина українська щоденна газета в Галичині. Виходила у Львові в 1880—1939 рр. (в 1880—1882-му – двічі на тиждень, 1883—1887 – тричі на тиждень, з 1888-го – щоденно).
