і сміх, і плач,І щастя, й біль невдач
Перехлюпуються, як хвилі рік:
Лиш в русі проявить себе чоловік.
Мефістофель
В нас не питай, де міра й край:
Всього досхочу, до жадоби.
Бери, хапай, що до вподоби,
І на здоров'я поживай.
Лиш не губись, держися сміло.
Фауст
Та зрозумій, не в насолодах діло.
В стражданнях радощі відчути я готов,
Утіху – в розпачі, в ненависті – любов.
Мій дух звільнивсь уже од пут науки,
Чутким зробивсь до будь-якого болю,
Вмістить в собі всі радощі і муки,
Все те, що людству випало на долю.
І глиб, і вись – все духом охоплю я,
І втіху, й біль – все в серце уберу я,
Щоб всім єством своїм з єством вселюдським злитись
І разом з ним у безвість провалитись.
Мефістофель
І я жую вже ряд тисячоліть
Той шмат черствий, мій друже милий!
Ніхто з людей, з колиски й до могили,
Старої закваски ніяк не міг стравить.
Повір мені, для себе сам
Бог сотворив цей світ як цілість;
Він в вічнім світлі сяє там,
Нам дав лиш пітьму, ну, а вам
І день і ніч послав як милість.
Фауст
Коли ж я хочу!
Мефістофель
Це воно!
Але… тут є «але» одно.
Мистецтво довге, вік короткий,
Ти б мусив знати це давно.
Нехай який-небудь поет солодкий,
У мріях смілий, у серці кроткий,
Для тебе аж у хмари зайде,
Найкращі якості там найде;
Ти будеш сміливий, як лев,
І, як сайгак, прудкий,
Як півдня син, яркий, палкий,
Як сіверяк, кріпкий.
І будеш ти зразком лицарства
І водночас верхом лукавства,
Зумієш пристрастю палати
І розраховано кохати.
Таку прояву високосну
Значу я знаком мікрокосму.
Фауст
Хто ж я такий, що досягти
Я мрії людськості не можу,
Якою душу я тривожу?
Мефістофель
Кінець кінцем, ти – тільки ти.[28]
З мільйонів кучерів дістань собі перуки,
На височеннії зопнися закаблуки,
Але й тоді ти будеш – ти.
Фауст
Не радує мене тих знань скарбниця,
Що я збирав на протязі років…
Я ніби й ріс – а добре придивиться,
То духом я ні крихти не зміцнів;
Не став я ні на волос вищий,
До безконечного не ближчий.
Мефістофель
Мій друже, дивишся на речі
Ти якось надто по-старечи;
Ні, треба діяти не так,
Поки в житті ми чуєм смак.
Кат знає! Руки, ноги маєш,
І голова, і зад – все є…
А те, чим вільно користаєш,
То, може, скажеш, не твоє?
Шестірку коней я впряжу,
Коли купити їх до змоги,
І,
