народу» митрополит Іларіон зазначав, що писав її як вступний курс до історії Української церкви.
«Я пильнував, – підкреслює автор, – не про більшу повноту цього курсу, а головно про цілість самої системи дохристиянських вірувань та про ідеологію цих вірувань: подати закінчену систему вірувань, бо така система була, мала свою ідеологію, і вона й тепер сильно впливає на нашу Віру Христову, правильніше – живе поруч із Нею як в українця, так і в усього слов'янського народу».
У нашому збірнику подаються характерні уривки з цієї своєрідної, багато в чому унікальної книги.
Я. Ф. Головацький
Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія про стародавніх слов'янських ідолів і богів
Порівнюючи різні свідчення і перекази про язичницькі богослужіння у стародавніх слов'ян, помічаємо, що попри місцеві особливості, основи легенд були у всіх слов'ян однаковими. Через те легенди руських слов'ян повинні вивчатися не інакше, як у зв'язку з іншими слов'янськими племенами, подібно до того, як для пояснення стародавнього германського богослужіння міфографи беруть всі племена німецькі, не виключаючи і північних скандинавів та ісландців.
Слов'янські легенди, за нечисленними і скупими відомостями, записаними чужоземними письменниками, і уривчастими переказами про язичницьку обрядовість, заховану в народі, не могли скластися в систему, як міфологія грецька чи римська; проте добрий матеріал[137], зібраний вченими, за яким головні догмати слов'янських легенд про могутність богів у природі, про їхній вплив на людину і світ, про душу людини, її безсмертя і життя після смерті можна досить ясно визначити поняття про найвищого Бога.
Поняття про найвищого Бога
За свідченням літописів Прокопія Кесарійського (De Bell). Goth 111. 14 Гельмольда (Chron. Slav. 1.84) і біографа Оттона (Act. Sanct. Jul 433), стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно богом чи богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів[138]. Слов'яни вшановували в ньому батька природи і владику світу, воля якого править долею світу, сила якого утримує все; його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом.
Інші боги, за віруваннями слов'ян, були істотами, що походили від верховного бога, його витворами, що залежали від нього, посередниками між ним і світом, сильними його міццю, і не всі однаково, а, як каже Гельмольд, чим ближчою ріднею доводились всемогутньому богові богів, тим були сильніші.[139]
Світлопоклоніння
Найближчою до бога сутністю є світло. Слов'яни вірили, що єство світла з'явилося на землі і втілилося у роді людському. Про це в Іпатіївському літописі читаємо: «Нѣкогда царствовалъ на землѣ Соварогъ (высочайше существо, отецъ свѣта), научилъ человека искусству ковати и брачнымъ связямъ; потомъ царствовалъ сынъ его Дажь-богъ, еже нарицается солнце».
Отже, істотна частина язичництва слов'янського відноситься
Найважливіші твори з цього питання такі: див.: Касторского Начерт. Слав. Мифол. 1841. – Н. Костомарова Слав. Мифологія Кіевъ 1847. – Срезневского Изслѣд. О языческ. богослуж. др. Слав. 1848. – Гануша Die Wissenschaftd. Slav. Mythus Wien 1842. – Сементовского Замѣч. о празд. у Малороссиянъ. 1843. – Снѣгирева Русск. простор, праздн. 1839. – Сахарова Сказанія русск. нар. 1841. – Крім того твори Шафарика, Коллара, Вука Стефановича, Мацѣевського, Голембовського та ін.
У договорі Ігоря клянуться русини: «И елико ихъ есть не хрещено, да не ймуть помощи ни отъ Бога, ни отъ Перуна… Да будетъ клятъ отъ Бога и отъ Перуна». Див.: Полн. Собр. Лѣт 1. 1846, стор. 20 і 23.
Про родинні зв'язки богів (феогонія) читаємо у Словнику Вацерада, що слов'яни вважали Діванну дочкою Перуна і Літниці, Радогоста – онуком Корта. Страчця – сином Ситиврата (слов. Сатурна), у «Слові про Ігорів похід» Стрибог представлений дідом вітрів, Велес – дідом співця Бояна, Дажбог – дідом Володимира; у Іпатіївському Літописі Дажбог названий сином Сварога.
