Гм. Якби ти знав, Торвальде, скільки в нас, ластівок та білочок, усяких видатків.
Гельмер. Ти дивачка, серденько. Достоту як твій батько. Кидаєшся на всі боки, щоб добути грошей, а коли вже їх маєш, то вони вмент прослизають крізь пальці, і ти ніколи не знаєш, на що їх витратила. Що ж, треба сприймати тебе такою, як ти є. Це вже у крові. Так, так, це спадкове, Норо.
Нора. Ох, я б хотіла успадкувати від батька якнайбільше рис.
Гельмер. А я б не хотів, щоб ти була інша, ніж ти є, моя мила щебетушко. Але слухай, щось тут не те… Ти сьогодні якась така… така… як би це сказати?… У тебе такий підозрілий вигляд…
Нора. Невже?
Гельмер. Справді. Ану глянь мені у вічі.
Нора (дивиться на нього). Ну?
Гельмер (свариться пальцем). Ласунка часом сьогодні не бенкетувала в місті?
Нора. Ні, що тобі спало на думку?
Гельмер. Чи ласунка не забігала до цукерні?
Нора. Ні, далебі, Торвальде…
Гельмер. І не скуштувала варення?
Нора. Та де там.
Гельмер. І навіть не похрумкала мигдалевих тістечок?
Нора. Ні, Торвальде, запевняю тебе…
Гельмер. Ну, ну, не хвилюйся, я, звичайно, тільки жартую…
Нора (йде до столика праворуч). Мені б і на думку не спало чинити всупереч тобі.
Гельмер. Так, я знаю, ти ж дала мені слово… (Підходить до неї.) Ну, нехай, тримай при собі свої маленькі різдвяні секрети, люба моя Норо. Вони однаково виявляться сьогодні ввечері, коли ми засвітимо ялинку.
Нора. Ти не забув запросити доктора Ранка?
Гельмер. Забув. Та нічого, він же й так вечеряє в нас. Зрештою, я його запрошу, коли він прийде сюди перед обідом. Доброго вина я замовив. Ти не повіриш, Норо, як я радію сьогоднішньому вечорові.
Нора. І я також. А як радітимуть діти, Торвальде!
Гельмер. Ох, як приємно відчувати, що ти досяг порядного, забезпеченого становища, що маєш солідну платню. Правда ж, приємно думати про це?
Нора. О, дивовижно!
Гельмер. Ти пам'ятаєш торішнє Різдво? Ти цілих три тижні перед тим замикалася ввечері в себе і до пізньої ночі робила квітки на ялинку та інші прикраси, хотіла ними нас здивувати. То був найнудніший час у моєму житті.
Нора. А мені зовсім не було нудно.
Гельмер (усміхаючись). Та користі з того було дуже мало.
Нора. Ти знов узявся дражнити мене тим. Що я могла вдіяти, як зайшов кіт і пороздирав усе на клапті?
Гельмер. Звичайно, нічого не могла вдіяти, сердешна моя Норо. Головне, що ти щиро хотіла потішити нас. Але добре, що та скрута вже минула.
Нора. Так, просто чудово!
Гельмер. Не треба вже буде ні мені сидіти самому й нудитися, ні тобі натужувати свої милі оченята і трудити тендітні ручки.
Нора (плеще в долоні). Справді, Торвальде, більше не треба буде. О, як радісно чути такі слова! (Бере його під руку.) Тепер я скажу тобі, як я хочу облаштувати наше помешкання. Тільки-но скінчаться свята…
У
