Лінне. Щойно приїхала пароплавом.
Нора. Звичайно, щоб розважитися на свята. О, чудово! Як нам буде весело! Але роздягнися. Тобі ж не холодно? (Допомагає їй.) Ну от. Сядьмо собі гарненько тут біля груби. Ні, сідай у крісло! А я – у крісло-гойдалку. (Бере її за руки.) О, тепер ти така на вигляд, як була колись, то тільки в першу мить мені здалося… хоч ти все-таки блідіша, Кристино… і, може, трохи схудла.
Фру Лінне. І дуже, дуже постарілася, Норо.
Нора. Мабуть, так, але не дуже, тільки ледь-ледь. (Раптом похоплюється і далі камеє поважно.) Та що це я сиджу й дурне базікаю, а важливе випало з голови! Вибач мені, люба, дорога Кристино!
Фру Лінне. Ти про що, Норо?
Нора (стиха). Ти ж овдовіла, Кристино.
Фру Лінне. Так, три роки тому.
Нора. Знаю, я читала в газеті. Ох, повір, я стільки разів тоді збиралася написати тобі, та все відкладала, все щось заважало.
Фру Лінне. Дорога Норо, я дуже добре розумію тебе.
Нора. Ні, Кристино, це гидко з мого боку. А ти, сердешна, за весь час стільки пережила. І він не залишив тобі жодних засобів на життя?
Фру Лінне. Ні.
Нора. І дітей не залишив?
Фру Лінне. Ні.
Нора. Отже, нічого?
Фру Лінне. Нічого. Навіть жалю і туги, щоб живити ними пам'ять.
Нора (недовірливо дивиться на неї). Кристино, як таке може бути?
Фру Лінне (гірко сміється і гладить Нору по голові). Часом буває, Норо.
Нора. Зовсім сама. Як тобі, мабуть, було тяжко. Я маю троє чудових дітей. їх саме немає тут, вони гуляють надворі з нянькою. Але розкажи мені все про себе.
Фру Лінне. Ні, ні, краще розказуй ти.
Нора. Ні, спершу ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Сьогодні я хочу думати тільки про твої справи. Та одне все-таки скажу. Ти знаєш, яке велике щастя нам випало цими днями?
Фру Лінне. Ні. Яке?
Нора. Уяви собі, мій чоловік стане директором Акціонерного банку.
Фру Лінне. Твій чоловік? Як пощастило!
Нора. Так, неймовірно пощастило. Адвокатська праця не дає твердого заробітку, а надто як берешся тільки за чисті, чесні справи. Торвальд, певна річ, за інші ніколи й не брався, і я була цілком згодна з ним. Тож розумієш, які ми раді! Він обійме посаду вже з нового року і буде отримувати велику платню й великі відсотки. Тоді ми зможемо жити зовсім інакше, як жили досі, – так, як самі захочемо. Ох, Кристино, яка я щаслива! Бо ж чудово мати багато грошей і нічим не журитися. Правда?
Фру Лінне. Так, звичайно, чудово мати все необхідне.
Нора. Не тільки необхідне, а й багато-багато грошей!
Фру Лінне (усміхається). Норо, Норо, ти й далі така сама легковажна? У школі ти була великою марнотраткою.
Нора (стиха сміється). Торвальд і тепер так каже. (Сварить пальцем.) Але «Нора, Нора» не така вже й навіжена, як вам здається. Нам справді не так жилося, щоб я могла тринькати гроші. Нам обом доводилося працювати.
Фру Лінне. І тобі?
Нора. Так, я робила різні дрібниці, вишивала, плела, гаптувала тощо. (Рвучко встає.) Ти ж бо знаєш,
