не помічав. Але часто мені бувало тяжко на серці. Адже це така втіха гарно вдягатися. Правда?
Фру Лінне. Мабуть.
Нора. Ну, звичайно, я мала й інші джерела прибутку. Минулої зими пощастило – мені дали переписувати цілу купу паперів. Я замикалася й сиділа над ними до пізньої ночі. Ох, часом бувало так стомишся, що з ніг падаєш. Та все ж таки було дуже приємно сидіти і працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже чоловіком.
Фру Лінне. І скільки ж ти змогла таким чином сплатити боргу?
Нора. Та я й сама добре не знаю. У таких справах, бачиш, важко зрозуміти, що до чого. Я тільки знаю, що віддаю все, що мені щастить зібрати. Та часто в мене просто руки опадають. (Усміхається.) Тоді я сідаю і уявляю собі, що в мене закохався старий багатій…
Фру Лінне. Що? Який багатій?
Нора. Та ніякий!.. Що він помирає, читають його духівницю, а там великими літерами написано: «Усі мої гроші негайно, готівкою, має отримати ласкава пані Нора Гельмер».
Фру Лінне. Стривай, голубко… Який ще старий багатій?
Нора. Боже, як ти не розумієш? Ніякого старого багатія немає, це я тільки так уявляю собі, коли не знаю, де мені взяти грошей. Та байдуже, даймо йому спокій. Мені вже не треба ні того старого зануди, ні його духівниці. Тепер я вже не маю клопоту. (Схоплюється.) О Господи, яка це радість, Кристино! Не маю клопоту! Ніякого клопоту! Зате маю змогу гратися, вовтузитися з дітьми, опоряджати свій дім такими речами, які подобаються Торвальдові! А скоро настане весна, небо проясніє, стане чисте і блакитне. Може, ми тоді знов кудись ненадовго поїдемо. Може, я знов побачу море. О так, справді чудово жити й почуватися щасливою!
У передпокої чути дзвінок.
Фру Лінне (підводиться). Хтось дзвонить, тож я, мабуть, піду.
Нора. Ні, залишайся, сюди навряд чи хтось прийде. Це, певне, до Торвальда…
Служниця (у дверях передпокою). Вибачте, пані… Там хтось хоче поговорити з паном адвокатом…
Нора. Тобто з директором банку.
Служниця. Так, із паном директором банку. Але я не знаю… Адже в пана директора доктор…
Нора. А хто там такий?
Кроґстад (у дверях передпокою). Це я, фру Гельмер.
Фру Лінне здригається, але опановує себе і відвертається до вікна.
Нора (поволі підходить до Кроґстада і напружено, стиха питає). Ви? Що таке? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?
Кроґстад. До певної міри про банківські справи. Я посідаю невеличку посаду в Акціонерному банку, а ваш чоловік, як я чув, тепер буде нашим директором…
Нора. Тобто…
Кроґстад. В особистій справі, фру Гельмер. Оце й усе.
Нора. То заходьте, будь ласка, он двері до його кабінету. (Незворушно вклоняється, зачиняє двері до передпокою, тоді повертається і заглядає в грубу.)
Фру Лінне. Норо, хто це був?
Нора. Приватний повірений Кроґстад.
