Томас. І, врешті-решт, він це робить.
– Що вам потрібно від мене? – приречено питає Лейл, і на вустах С’юті народжується задоволена по-смішка.
– Твій розум і твоє бажання служити своїй країні, – відповідає агент ЦРУ новому підопічному.
– На них точно не вийдуть? – питає С’юті, коли за вікном лунає чергова серія пострілів.
– На мертвих можна вийти, але ось запитати їх нема про що. Мертві завжди вперто демонструють схильність мовчати.
– Коли це ти став таким циніком, Томасе?
– Того ранку, як протверезів остаточно і зрозумів, що ви не випадково трапилися у моєму молодому житті.
Вони знаходяться у незнайомій Томасу квартирі десь на Мангеттені. Похмурий ранок не додає настрою. Лейлу кортить випити, але присутність С’юті перекреслює будь-яку надію на холодне пиво та міцний віскі.
– Гаразд, Томасе! Розкажи мені про себе. Я хочу знати усе, – каже Майкл С’юті і сідає у крісло навпроти Лейла, аби слухати чергову сповідь рекрутованого ним агента.
Увечері Томас Лейл йде до центру Сараєва, туди, де ринок Маркале. Ще з часів Середньовіччя сюди з’їжджаються торговці з усіх Балкан. Сьогодні тут тихо. Наступного дня буде гаряче. Про це ще не знають мешканці міста. Про це відомо Томасу Лейлу і Майклу С’юті. А також трьом мусульманам, які мають виконати заплановане.
Томас підіймає голову і вдивляється у фасад ринку. «Gradska Trznica» – напис великими літерами, а над ним – герб. Чотири колони при вході. Монументальність та подих історії. Пам’ять про давно зниклу імперію, яка залишила по собі поодинокі нагадування.
– Так має бути, – говорить Томас Лейл вголос і починає неквапний рух назад.
Він довго розповідає С’юті про себе. З кожним новим словом Томас відчуває полегшення, щось незвідане і цікаве народжується у ньому. Лейл ніяк не може збагнути, чому так щиро сповідується перед людиною, яку знає лише декілька годин.
– А що твій батько? – між тим питає Майкл С’юті.
– Хто такий батько, містере С’юті? Я не знаю, як це, – відповідає Томас Лейл і розуміє, що відтепер у нього дійсно з’явився батько.
Томас рівно дихає уві сні. Йому нічого не сниться, не докучають жахи, не приходять видіння мертвих і живих. Більше року він вчився дивитися на смерть та життя виключно з точки зору прагматики і національних інтересів США. Він забув усе те, що читав у книгах романтиків і ідеалістів. Відтепер його руки та очі все частіше торкалися творів Макіавеллі, Черчилля та Аллена Даллеса[9]. Поволі С’юті відкриває йому новий світ, де все вирішує інтерес. Тому Томас і спить спокійно, бо у тому стражденному місті його батьківщина має свій інтерес і його задача зробити так, аби Вашинґтон мав офіційний привід для вторгнення.
«Те що не можна перемогти, потрібно очолити», – вчить його С’юті, який спить поруч, у сусідній кімнаті, а десь за вікнами їхньої квартири чутно поодинокі постріли, що переплітаються зі скавчанням собак.
– Дещицею ціаністого
