слабкість. Тому і терпіли той ранішній, квітневий холод.
Ні в кого з них навіть не було думки про те, що вони чинять неправильно. Ніхто з них не задумувався над тим, що вони порушують закони іншої країни. Як і її кордони та територіальну цілісність. Ще на базі перед самим виходом на маршрут усі вони чітко засвоїли слова командира про те, що немає ніякої України. Є Новоросія, яку вони йдуть звільняти від нацистів і бандерівців, від хунти, що прагне знищити росіян.
Шевцов уважно слухав ті слова і вірив у них, адже не знав іншої правди, аніж правди нової імперії, що виростала на його очах та за його безпосередньої участі. Маленьким хлопчиком він усвідомив просту істину: життя в Радянському Союзі було набагато кращим, аніж у демократичній Росії 90-х років.
– Тоді була держава, був народ, були цінності, – казав його вчитель, вічно п’яний, але не злий Митрофан Петрович Суріков, якого за рік до випуску Шевцова забили ногами до смерті на станції під Москвою.
Ті ж самі слова він чув і від Погодіна. Усі вони жили ностальгією. Ностальгією за сильною рукою, здатною навести лад у їхньому спільному домі, спроможною повернути людям віру в силу своєї країни, надихаючою на боротьбу проти ворога. Хто саме буде тим ворогом, не грало жодної ролі, адже сильна рука завжди знайде, кого звинуватити у власних бідах.
Командир мав інтелігентну зовнішність. Нічого в ньому не видавало воїна, окрім очей. То були розумні й безжалісні очі, які бачили жахіття цього світу. Ті очі знали, що мають робити руки, аби досягати поставлених цілей. Коли він дивився на людину, людина ніяковіла, бо була незбагненна сила в тих очах. Очах, народжених для вбивств.
– Віктор розповідав нам про тебе, – почув Шевцов голос командира. – Цікавий ти хлопець, Олеже.
– Я? Та ні. Звичайний я хлопець, товаришу полковнику. Такий, як усі.
– Як усі, кажеш? – усміхнувся він крізь свої акуратні вуса. – Подивимося на тебе у справі, тоді і скажемо свою думку.
Олег помітив, що у командира царська звичка казати про себе в множині. «Побачимо», «скажемо», «приймемо рішення» – він був з амбіціями, які вже давно шукали свого монарха. На тому етапі їхніх пошуків вони знайшли такого монарха у Володимирі Путіні. Правда, за деякий час командир розчарується у президентові РФ і стане називати його зрадником та слабаком.
Шевцов не міг знати, що його новий командир, як і він, був у Криму. Що полковник займався організацією загонів так званої «самооборони» для нового кримського керівництва, яке вирішило зрадити Україну, аби служити Росії. Що він давно знав усі плани Кремля і цілковито підтримував такі плани.
– Фанатики на війні – найбільш небезпечні люди. Але вони і найбільш ефективні. Це я до того, що твій новий командир – фанатик. Справжній та непідробний. У нього є в що вірити. І в цьому полягає його земне щастя. Взагалі, Олеже, кожна справжня людина має у щось вірити. Без віри не можна. Без віри – це ні про що. Нема життя без віри. І зараз я говорю тобі не про Господа нашого
