Лінгард ледве розібрав слова:
– Лови мене за ногу, Джоне.
З човна долинули глухі звуки та якийсь голос відказав:
– Єсть.
– Тримайтесь далі від підзору[23], – застережливо скавав Лінгард. – Бриг може взяти хід назад, якщо шквал не вдарить на нього зразу.
– Добре, я подбаю, – почулася відповідь із води.
Лінгард підійшов до лівого борту, пильно подивився в чорну купу низьких хмар і наказав:
– Підбрасопте[24] для лівого галсу[25], містере Шоу.
Тривожний і тужливий звук, схожий на зітхання якоїсь величезної тварини, пролунав над високими щоглами непорушного брига. Звук усе дужчав, потім на мить стих, і натягнута снасть брига жалібно забриніла, вторячи погрозливому гурчанню вітру. Поволі великі й довгі хвилі вкрили поверхню води. За хвилину щось величезне й неспокійне вискочило з темряви на море, розбурхуючи на ньому синясту піну. Перша хвиля шквалу обдала бриг колючим дощем і бризками. Наче переможене дужим приступом, судно на мить застигло на місці, здригаючись від вершечків щогл до кіля, а в темній височині несамовито тіпалися й лопотіли вітрила. Нараз обидва марселі надулися з подвійним гарматним пострілом, і бриг похилився набік. Шоу з усього маху впав на люк, а Лінгард, схопившись за бильця з надвітряного боку, відчув, як судно рванулося вперед. Палуба вирівнялась, і бриг пішов, полегшуючи натиск вітру на надуту поверхню вітрил. Тільки ідеальні лінії судна і досконала форма його корпусу врятували вітрила, а може й снасті, даючи спроможність майже перекинутому бригу з блискавичною швидкістю прокладати собі шлях. Лінгард глибоко зітхнув і тріумфально закричав до Шоу, що борсався під вітром і дощем, намагаючись добутися до свого командира:
– Усе гаразд. Витримав!
Шоу спробував заговорити, але зразу ж наковтався теплої води, що її вітер цілими водоспадами лив на судно. З кожної реї й ванти[26] стікали в надвітряний бік могутні струмені води. Здавалося, що цей переможний, нестерпний потоп ніколи не скінчиться. Та нараз він спинився. За кілька хвилин злива пробігла вздовж брига, і раптом висока сива стіна відійшла в темряву під лютий шепіт розірваних хмар, що теж відсувалися. Вітер почав залягати[27].
На північній частині обрію в темряві з’явилися три зірки, що миготіли на високих гребенях хвиль, мов голови далеких плавців; рівний край хмари відсувався по небу, як величезна залізна штора, що змотувалася вниз якоюсь могутньою машиною. Бадьора свіжість дмухнула із зоряного неба, наче цим штормом було отворено двері в новий світ. Це був поворот до життя, поворот у безмежну просторінь; земля виринула з-під темного покрову, щоб зайняти місце в оновленому й без краю блискотливому всесвіті.
Бриг, трохи нагнувшись, легко біг по воді, зневажливо штовхаючи вбік юрбу розбурханих хвиль, розгортаючи за собою в бентежній темряві моря широку смугу кипучої піни. Далеко за кормою, на кінці кодоли, що занурювалася часом у шумливу піну, плив за
