біля румпеля й керував судном.
Він був гордий і за нього, і за себе. Коли ж він прочитав у Фриско-Кідових очах мовчазну ухвалу, то почервонів так, мов молоденька дівчинка, що вперше почула комплімент. Але тієї ж миті майнула йому думка, що цей хлопець – злодій, звичайнісінький злодій, і він інстинктивно від нього відсахнувся. Йому ще ніколи не доводилося зазирати у прірву життя. Добірні книжки, які він читав, вихваляли чесність і правдивість, і ще змалку звик він жахатися злочинців. Тому, відсторонившись трохи від Фриско-Кіда, він сидів мовчки. Але Фриско-Кід увесь поринув у керування судном і не звернув уваги на раптову зміну в настрої нового товариша.
Та Джо дивувала одна річ: думка, що Фриско-Кід – злодій, відштовхувала його, а сам Фриско-Кід – ні. Чесна людина відчула б відразу до нього, а його тягло до цього хлопця. Кід йому подобався; чому саме він і сам не знав.
Якби Джо був старший, то зрозумів би, що в цьому хлопці його ваблять прекрасні риси характеру: самовлада, мужність, упевненість у собі, сміливість і якась прирождена лагідність та доброзичливість. Але через свій недосвід Джо гадав, що це власна зіпсованість перешкоджає йому зацурати Фриско-Кіда. Червоніючи за цю свою ваду, він не міг затлумити в собі тієї палкої симпатії, яка зростала в ньому до цього, якогось надзвичайного, пірата.
– Підтягни фалень човна на два, на три фути! – наказав йому Фриско-Кід, що його ока ніщо не могло втекти. З човном, якого потягнено причалом на дуже довгій фалені, було негаразд. Він то відставав, туго напружуючи кодолу, то, навпаки, стрибав уперед так послабляючи кодолу, що здавалося, от-от упірне під одного з тих високих білих хребтів, що ревли зажерливо з усіх боків. Джо переліз через поруччя кокпіту на палубу, вийшов на слизький трапець і попрямував до кнехту, де прип’ято човна.
– Будь обережний! – погукнув до нього Фриско-Кід, і тієї ж мить важка хвиля так ударила в бік «Сліпучого», що той весь перехилився. – Залиш одного швага на кнехті й підтягни, коли фалень послабне.
Для новака це була дуже важка робота. Джо розкрутив кодолу до останнього швалу; тримаючи одною рукою за кінець, другою збирався знову накручувати кодолу, та враз човен, підхоплений гривою хвилі, сіпнув і натягнув кодолу так, що Джо не зміг утримувати її в руках; кодола випорснула й захльоскала в борт. Джо в розпачі схопив за кінець, але його потягло за край слизької палуби.
– Покинь кінець, покинь! – гукнув йому Фриско-Кід. Джо випустив із рук кодолу тієї миті, коли сам він був уже на самісінькому краєчку палуби; човен негайно почав відходити від корми. Джо засоромлено дивився на товариша, чекаючи, що той лаятиме його за незграбність. Але Фриско-Кід лагідно усміхнувся.
– Гаразд, – сказав він, – кістки цілі, й ніхто не опинився за бортом. – Краще загубити човна, ніж людину. Така моя думка. Та власне, ніякої шкоди й нема. Ось ми його впіймаємо. Піди спусти ще на два фути висувного кіля, потім вертайся сюди й роби те, що я скажу. Тільки не хапайся, роби
