з тих часів, ще коли він маленьким хлоп’ям уперше опинився на морі, й про жорстокі кари, що на нього накладали. Він просунув кінець движкої кодоли крізь шийку румпеля, й цю розмову вони провадили, сидячи під захистом кокпіту.
– Де ми? – запитав Джо, коли вони проминали маяка, що миготів на прискалку.
– Козячий острів. По той бік острова в них тут навігаційна школа й порохівні. Дуже добре місце для рибалок… особливий сорт тріски. Ми перейдемо на навітряний його бік, тоді навпростець і кинемо кітву біля острова Янголів, де розташований карантин. Там і будемо стояти, поки Піт-Француз не протверезиться та й не скаже, куди далі пливти. Тепер ти можеш піти в каюту й трохи поспати. Тут я й один впораюсь.
Джо заперечно похитнув головою. Він надто перехвилювався, і на сон його не забирало. Та як йому й думати було про спочинок, коли «Сліпучого» кидало то вгору, то вниз, і бризки шумовиння хмарами здіймалися з-під бушприта. Одяг на ньому майже зовсім протрях, і він волів залишатися на палубі та милуватися видовищем.
Вогні Окленда дедалі меншали, вони вже ледве миготіли в нічній темряві, а на південь, спускаючись із горба в долину, милями тяглися вогні Сан-Франциска. Від поронного будинку до Телеграфного Горба Джо упізнавав головні квартали міста. Десь там, серед тих вогнів, що миготіли в темряві, був і будинок його батька; може, зараз, цієї самої хвилини його згадують і журяться за нього. Там, у затишному своєму ліжку спить Бессі… Ранком вона прокинеться і буде дивуватися, чому брат її Джо не прийшов до сніданку. Джо здригнувся. Майже зовсім розвиднилося. Голова його поволі схилилася на Фриско-Кідове плече, й він умить заснув.
XI. Капітан і команда
– Прокидайся! Зараз кинемо кітву.
Джо схопився на ноги і збитий з пантелику незвичайною обставиною не міг зразу второпати, де він. Усе перебуте за день забулося уві сні. Нарешті він згадав. Вітер, як розвиднилось, вщух, і тільки там ген-ген вода мружилася чималими брижами. «Сліпучий» помалу наближався до затишку скелястого острова. Небо було ясне; повітря сповняла бадьорлива свіжість ранку. Море, беручись жмурками, наче всміхалося у променях сонця, що на сході здіймались над обрієм. На півдні височів острів Алькатрас із гарматами коронованих шпилів, звідки фанфари сурм вітали день. На заході між Тихим океаном і Сан-Францискою затокою роззявляла свою пащу Золота Брама. Разом із припливом, цілком оснащене, туди на всіх вітрилах повільно простувало судно. Це було дуже мальовничо. Джо протер свої заспані очі й милувався із краєвиду, поки Кід не наказав йому йти на передок готуватися до спускання кітви.
– Розмотай-но сажнів із п’ятдесят ланцюга, – скомандував Кід, – і будь напоготові.
Він обережно скеровував судно на вітер, разом із цим віддаючи клівер-шкота.
– Віддати клівер-нираля!
Джо, бачивши, як усе це робилося минулої ночі, швидко й добре упорався.
– Тепер кинути кітву!
Ланцюг із неймовірною швидкістю порснув у воду – й «Сліпучий» став нерухомо. Фриско-Кід
