матери» і попрохав чокнутися, потім за минуле випив і присилував до того ж і Васю, котрий, треба додати, і не дуже противився, навіть сам після четвертої чарки, крикнувши: «А, це все одно! Пропало! Все одно!» – почав пити та ще й усіх частувати.
І не вспіло сонце сісти за горою, як Вася був уже зламаний. У той же вечір його мертво-п’яного положили в шарабан, привезли на станцію, перенесли в вагон, і поїзд поніс Васю в Київ. А через місяць Петя, Вася, Саша і Ваня, з котрих перші два – юнкери, а останні студенти, гуляли по Крещатику і залицялись на панночок.
Пройшло два роки. У Шато-де-Флер за окремим столиком сиділо декілька офіцерів. Повз них ходили шансонетки парочками і поодинці, бігали льокаї, проходжувались купчики. Пройшли дві шансонетки. Вмить один із офіцерів схопився, крикнув: «Та не може бути!» – і швидко пішов за шансонетками. Випередивши їх, він повернувся і пішов назад, пильно дивлячись в лице одній. Та скинула на нього очима, хотіла по звичаю шансонеток засміятися і щось сказати, і тільки й вимовила:
– Панич!
– Галя! Так це ти?.. А я дивлюсь… Так он як… Ти давно в Києві?.. Їй-богу, я… прямо…
Офіцер зовсім змішався і не знав, що сказати. Не знала теж і Галя, стоячи й дивлячися на нього і радісно, і соромливо, і дивуючись. Помогла їм друга шансонетка, що засміялася, промовивши:
– Так я тебе буду ждати, Галю! Я їду!
– Добре, добре! – схопилась і опам’яталась Галя. – Та чого ж ми стоїмо? Гайда, походимо! Чи, може, вам треба… Вас, здається, чекають товариші?
Галя вже зовсім чисто говорила по-російському, тільки зостався український акцент, але це навіть було мило. Це зараз же кинулось Васі в думку, хоча він поспішив їй одвітити:
– Ні-ні! Нічого товариші! Я такий радий, що ми таки побачились! Я шукав тебе! Я чув, що ти таки «продала»! Пам’ятаєш, під млином? Господи! Здається, так недавно було! Ну, що, як ти тепер? «Звізда», а?
Галя засоромилась. Це стало приємно йому й нагадало ту Галю в простій одежі, палку, щиру Галю-українку.
– Ну, розкажи, як це було?
– Ет! – махнула вона рукою. – Навіщо?
– А ти так само, як і тоді, махаєш рукою! Не забула, – засміявся Вася. Засміялась і Галя й подивилася пильно на нього.
– І ви не перемінились, тільки кращі зробились, – промовила вона.
– Хіба? А ти теж покращала, ач, яка пишна тепер! А ти дорога? – запитав він тихо і всміхнувся.
Галя подивилась на нього, всміхнулась і промовила:
– Для когось дорога, а для вас ні!
– Знов так говориш, як тоді?
– А ви знов будете так говорити, як і тоді? – всміхнулась Галя.
– Е, ні, – засміявся Вася. – Я тепер скажу от що: сідаймо зараз на коней і гайда до мене! Так?
– Нехай так!
– І ти мені все-все розкажеш? Так?
– Хіба ви не знаєте?
– Вперед лікар?
– Лікар.
– Потім на сцені являється
