з ким сідєла,Чай пила я з сухарями,
Домой пойшла з фонарями…
– Уххх-а-уха-ха!
Хвіртку мов вихорем розчинило і в загін, танцюючи, вскочив добродій в чоботях «гармонікой», в картатому піджаці і брилі набакир. Сам був високий, білявий, безвусий, у руках балабайка з червоною стьожкою. За ним усунулась і друга постать, коротенька, присадкувата, в вузьких, сталевого кольору, штанях. Ці штани були страшенно вузькі і, крім того, одягнуті на чоботи, так що халяви аж випиналися з-під них і ноги вище колін були тонші, ніж на литках. В обох під піджаками були однакові червоні сорочки з однаковими навіть поясами. У першого на вузькій та довгій голові – бриль, у другого на короткій і круглій – картуз.
Побачивши мене, вони раптом змовкли і чогось засміялись.
– Давай, брат, закурить! – повернувся високий до короткого. – Щоб, значиться, дома не журились.
– Закурить, так закурить…
Очевидячки їм обом було ніяково, й цю ніяковість хотіли заховать і від мене, і від себе під робленою розв’язністю.
– У тебе «Ласточка»? Давай, давай «Ласточки»!
Запалили «Ласточки» й одійшли трохи в куток, іноді кидаючи на мене цікаві погляди. Я чекав, що буде далі. Вони посідали на тинок, що одгороджував музиків від публіки, й тихо загомоніли про себе. Іноді долітали до мене слова: «роль, Гаркун, реквізит». Я почав догадуватись, що це були артисти.
«Чи не Гонта це з Залізняком?» – подумав я. Але не встиг одповісти собі, бо за кущами зачулись якісь голоси, а далі навіть можна було розібрать і розмову. Один голос був дуже виразний, гучний – то був голос Гаркунів, другий, може, й ще гучніший, але тонкий і виходив, очевидячки, з жіночого горла.
– Скажітє, пожалуйста! Пхі! – дзвенів жіночий. – Какая акуратность! С какіх ето пор?.. Удівітєльно!
– Нє удівітєльно, а нужно являться вовремя. Я тєбє єщо вчера говоріл, что на базар нужно раньше ходіть…
– Ну, так і ході, какого ж ти чорта не ходіш? Скажітє пожалуйста! Я єму должна вставать в 4 часа і бєжать на базар… Ізвольте відєть, мода какая!
– Не мода, а…
– Ах, замолчі ти раді Создателя, пока я тєбя не отчістіла, как послєднюю скотіну. Что ето в самом дєлє?
По цій мові в хвіртку ввійшла дуже худа, дуже щупла, дуже білява молодичка в якійсь мантильці на плечах, білій косинці на голові і з книжкою в руці.
– Акуратність началі заводіть! – саркастично усміхаючись, підійшла вона до добродіїв і протягнула їм «руку». Поздоровкавшись, кинула на мене поглядом і щось зараз же тихо спитала в Залізняка й Гонти (бо то, певно, вони були). Ті стиснули плечима.
– Ви знакомі? – похмуро кинув Гаркун і повів рукою на мене й на паню.
Я встав, і ми перезнайомились. То була «артістка імператорскіх тєатров А. Галіна» й жінка Гаркуна-Задунайського, а добродії, як я гадав, високий – Гонта, а короткий –
