прогнать?!
Я злякався цього й почав йому прямо таки суфлірувати.
– Ні! Так не можна! – махнув він рукою й розправив брови. – Я ж вас просив тільки репліку, а ви… Ох!
Я тільки руками розвів.
– Петренко! Це вам не поліцейська канцелярія! То там можна було строчить бумажки й сідать… Прошу встать! Що це справді таке?! – загорлав він. – Я й на репетиції скликай, я й реквізит готов, я й за музикою бігай, я й на сцені вивозь, я… а ви будете гроші забирать і сидіть собі! І прошу мені з інтонаціями й жестами репетирувать… Залізняк! Це вам не сапожная мастерськая!.. Шо, ви думаєте, що й тепер вам сапожная мастерськая?.. Станьте ближче… Та куди? До кругу ближче… Ви, Гонта, перейдіть на той бік… Треба, щоб група вийшла, картина… Галя, перейди сюди…
– Глупості! – одрізала Галя. – Нікакой картіни не вийдєт… Нужно, чтоб Петренко стал за Людмілой Петровной… Когда я буду падать в обморок, нужно, чтоб…
– А ти всьо-такі думаєш падать в обморок? – перебив її Гаркун. – Но ето ж… абсолютно…
– Ти абсолютний дурак! Раз я говорю, что буду падать в обморок, так, значить, буду… І нє тєбє мєня учіть, вот что! Лучше б своїх сапожніков учіл… Вон как стоїт! – зневажливо тикнула вона на Залізняка, який почервонів і, випрямившись, боязко подивився на Гаркуна.
– Но, вєдь… Как же ти будеш падать в обморок, єслі етого в драмє нєт? – не звернувши навіть уваги на Залізняка, скрикнув Гаркун. – Ето ж… єй-богу!..
– А в драмє єсть, что она пойот по нотах? Єсть?
– Но… Єслі б ти знала напам’ять, так…
– Ну, так і не разсказивай… Ну, словом, я падаю в обморок, ілі… іді сєбє к чорту с твоїм спектаклєм, вот і всьо!..
І, повернувшись, одійшла в куток і сперлась на «ліс». Гаркун стиснув плечима й замовк.
– Сєбє не бойсь можно! – знов почала Галіна. – Єму й то, єму й сьо… Скажіте, пожалуйста, цаца какая… Набрал какіх-то… пісарєй, сапожніков… Іграй с німі… Єщо указиваєт…
– Анна Семеновна! – вмить обізвався трохи блідий Петренко. – Не я просив Василія Олександровича грати з ними, а вони мене, значить…
– Ну, то й поцілуйтесь із ним!..
– А для чого ж оскорблять нас? – умішалась Петренкова, й гарненьке її лице спалахнуло полум’ям. – Що ми вам должни 10 рублів, так ми… одиграєм вам… а…
– Воображаю ету ігру!
– Ви тільки умієте іграть? Не задавайтесь, пожалуста! – блиснула очима Петренкова і круто одвернулась від Галіної.
– Васька! – вмить кинулась та до Гаркуна, як опечена. – Єслі ти не вибросіш їх вон сейчас же, я іграть не буду! Оні уже давно мнє дєрзості говорять! Я со всякой швалью іграть не желаю!
– Сама бариня!.. – кинула Петренкова.
– Та цить! – спинив її чоловік, але пізно!
Піднялась лайка, крик, галас. Гаркуна й не слухали, ось-ось учепляться в коси одна одній. Бачачи, що така репетиція не скінчиться й до спектакля або скінчиться таким,
