до нього й раз на вечорницях убиває Гаврила. Зараз же й приходить урядник і забирає Грицька на Сахалін. Але він у четвертій дії тікає звідтіль і приходить до Марусі. А Маруся вже вийшла заміж за Максима (Гонту). Грицько, відома річ, сердиться і вбиває Максима, а коли Маруся хоче оступитись за нього, то й її. Тут знов приходить урядник і I, II і III чоловіки й хочуть забрать знову Грицька на Сахалін, але він з реготом випиває отрути і, дриґаючи ногами, вмирає біля Марусі. Урядник з чоловіками стають на коліна й моляться Богу. Цим кінчається драма.
І от у другій дії, коли Маруся з розпущеною косою, з соломою в волоссі, бліда, як крейда, і з здоровенними синяками під очима (від горя за Грицьком, певна річ), – коли, кажу, Маруся повинна всю дію плакать, не вгаваючи, трапляється це «непредвідєнноє стєченіє грустних обстоятельств». Вже пройшло з половину дії. Уже Маруся проспівала Шевченкове «Коли розлучаються двоє» (музика Лисенка, ціна 30 к.), уже й наготовилась співати «Ми заспівали, розійшлись, раненько втерши сльози», коли це… двері розчиняються й на сцені з’являється тільки-що засланий на Сахалін патлатий, весь у крейді, бородатий, в Гонтиному піджаці, обшарпаний Грицько (Гаркун). Від такої несподіванки ми всі наче покам’яніли. Та де ж! Тут же Маруся повинна плакать та й ще плакать, Максим повинен її розважати, повинен сватать її, вона повинна падать йому на груди й дякувати за це; а в третій дії вона повинна все говорити, що ця зрада їй так не минеться, а Максим знов мусить розважати її. І на ж тобі: Грицько! Що його було робить? Радіти? Коли ж дуже рано повернувся він, та й по драмі зовсім радіти не приходиться. Жахатись? Коли ж Маруся ще не вийшла заміж за Максима, ще навіть той і не сватався. Схопить і запровадить його знов на Сахалін? Теж якось ніяково, а до того ще ж нема ні урядника, ні чоловіків, які саме й заправляють цим. Мовчать і дивитись на нього? Перед публікою якось не приходиться. Настало дуже трагічне мовчання. Грицько почав було щось говорити, але, очевидячки, зрозумівши й сам, що тут щось непевне, замовк і тільки подивлявся на всі боки. Ми теж мовчали й почували зі страхом і жалем кінець драми, що пропадають і третя, і четверта дії. І дуже нам жаль їх було.
– Марусю!.. Голубко… я втік із……Сахаліну… до тебе… Я… я… ти… ти… – почав було знов Гаркун і замовк.
І хоча він не сказав цим нічого нового нам, але це нас наче збудило. Я почав щось суфлірувати, Маруся чогось упала навколішки й почала благати царицю небесну, а Максим, схопивши Грицька за груди, заговорив до нього щось по-російськи напів з українським. Не знаю, чим би скінчилась ця драматична сцена, якби не загула, не затарахкотіла завіса й не заховала нас від публіки, що, нічого не розуміючи, слухала нас і почала вже реготатись.
І тоді тільки кожний із нас запитав, чого це Гаркуну-Задунайському прийшло бажання так рано втікати з Сахаліну і тим скоротить так нашу драму. Коли я, вибравшись із будки, прибіг з цим питанням за куліси, я застав там таку сцену. Серед уборної,
