опанувати таємниці поетичної майстерності».
«А я от вважаю, що для виховання нашої панночки такі записки не потрібні. Жінці не треба зосереджуватися на чомусь одному. Щоправда це не означає, що вона має бути неосвіченою. Мені до вподоби жінки, в яких за зовнішньою лагідністю ховається тверда вдача», – сказав Ґендзі, як видно, не збираючись відповідати на листа.
«Але ж у ньому сказано: «вбрання поверну». Краще все-таки дати відповідь», – порадила Мурасакі.
Як добра людина, Ґендзі з легким серцем написав, здається, таку відповідь:
Сказали Ви:
«Вбрання поверну», —
Мені ж почулось: «Виверну його…»[62]
І уявив собі,
Як сумно спати Вам самій[63]…
О, як я добре розумію Ваше нарікання…».
Перша пісня
Головні персонажі:
Ґендзі, Великий міністр, 36 років
Мурасакі, пані Весняних (Південних) покоїв, 28 років, дружина Ґендзі
Панночка, 8 років, дочка Ґендзі й пані Акасі
Акасі, пані з Північних покоїв, 27 років, кохана Ґендзі
Суецумухана, дочка принца Хітаці, кохана Ґендзі
Уцусемі, вдова намісника Хітаці
Тамакадзура, панна із Західного флігеля, 22 роки, дочка Юґао і міністра Двору, названа дочка Ґендзі
Цюдзьо, Юґірі, 15 років, син Ґендзі та Аої
Бен-но сьосьо, Кобай, син міністра Двору
Ранок першого дня Нового року видався ясним, без жодної хмарини на небі. Навіть за непоказними огорожами у проталинах снігу пробивалася молода зелень, крізь хиткий туман, що ніби віщував близьку весну, прозирали свіжі бруньки дерев і, природно, людські душі переповнювала радість. Ще привабливіше виблискувала садиба на Шостій лінії, а сад був наче встелений коштовним камінням. Усе тут – зовні і всередині – було настільки розкішним, що не вистачило б слів, щоб його описати.
Особливо гарним був сад перед Весняними покоями Мурасакі. Аромат сливового цвіту, що плив у повітрі, змішуючись із пахощами з-поза завіс, створював враження, що саме тут – земля Вічного блаженства. Мурасакі, попри високе становище, жила спокійно й розмірено. Наймолодших і миловидних служниць вона передала юній дочці Ґендзі від пані Акасі, а при собі залишила старших жінок, які перевершували молодих витонченістю манер і вишуканістю одягу. Зібравшись купками, жінки, справляючи «хаґатаме[64]», пригощалися навіть «дзеркальними мотіі[65]» і, бажаючи одна одній щастя в прийдешньому році, одному з тисячі, жартували й сміялися. А коли прийшов Ґендзі, то, заскочені зненацька, вони ледве встигли опустити руки.
«О, скільки лунає побажань! Але напевне, кожна з вас має якісь свої власні прагнення. Відкрийтеся мені, і я молитимуся, щоб вони справдилися», – сказав він. Його усміхнене
За стародавнім повір’ям, вважалося, що присниться коханий, якщо спати у вивернутому нічному одязі.
Ця відповідь створена за мотивами вірша: «Коли жага кохання допікає, / Навиворіт / Вдягнувши кімоно, / Вночі я знов / Самотня спать лягаю» («Збірка старих і нових японських пісень», 554).
Круглі, як люстерко, колобки з клейкого рису, які готували для свят.
