і юрмилися люди. Придатнішими здавалися покої Імператриці-дружини, де зазвичай було тихо і спокійно, але там дівчину могли сприйняти як одну із служниць. Врешті-решт Ґендзі вирішив, заздалегідь перенісши збірку книжок в інше місце, поселити її в західному флігелі північно-східної частини будинку, де жила добродушна і привітна Ханацірусато, з якою, на його думку, дівчина легко порозуміється.
Тоді ж Ґендзі вперше розповів дружині ту давню історію, а вона не забула дорікнути йому, що так довго не відкривав їй цієї таємниці. «Годі вам ображатися! Не думаю, щоб хтось інший з власної волі відкрився б, навіть якби йшлося про живу людину. А от те, що в цьому випадку я нічого не приховую, тільки свідчить про моє особливе ставлення до вас… – сказав він і тяжко зітхнув, певно, згадавши покійну Юґао. – Перед моїми очима пройшло чимало жіночих доль, та й на власному досвіді я переконався, що всі вони, навіть ті, хто не має особливо глибоких почуттів до чоловіка, схильні ревнувати. І хоча я намагався стримувати свій запальний норов, але все-таки зблизився з багатьма жінками, серед яких покійна займала в моєму серці особливе місце і, якби вона жила, я дбав би про неї так само, як про пані з Північних покоїв[58]. Кожна людина має свої переваги і свої вади. І хоча її не можна було вважати блискучою співрозмовницею, але ніжності й витонченості їй не бракувало…»
«І все-таки я не вірю, що ви ставилися б до неї так само, як до пані Акасі», – зауважила пані Мурасакі. В її серці зринула колишня неприязнь до господині Північних покоїв, але, глянувши на дочку господині, чарівну дівчину, що простодушно прислухалася до їхньої розмови, вона мимоволі пом’якшала. «Чи варто дивуватися тому, що він такий прихильний до її матері?» – подумала вона.
Усе, про що йшла мова, відбувалося протягом дев’ятого місяця. Переїзд панночки не був простою справою. Спочатку Ґендзі велів підшукати миловидих дівчат і молодих служниць. На Цукусі годувальниця зуміла, використовуючи давні зв’язки, створити для своєї панни цілком пристойну прислугу із занесених гіркою долею в ці землі столичних жінок. Однак від’їзд у столицю був настільки раптовим, що ті залишилися у провінції, а панна опинилася без служниць. На щастя, столиця велика, і вуличні перекупки досить швидко знайшли жінок, готових вступити на службу. Годувальниця нікому не відкривала таємниці своєї панни. Спочатку дівчину нишком перевезли в будинок Укон на П’ятій лінії, де остаточно підібрали для неї прислугу й підготували вбрання. І тільки десятого місяця вона переїхала на Шосту лінію, в садибу Ґендзі.
Міністр Ґендзі віддав її під опіку Ханацірусато, мешканки східної частини будинку. «Жінка, яку я колись любив, розчарована моєю ненадійністю, залишила столицю й оселилася в гірській глушині, – пояснив він їй. – І була у нас маленька дочка, яку я таємно розшукував всі ці роки, але, на жаль, марно. Тепер, коли вона стала зовсім дорослою, я випадково дізнався, де вона ховається, і вирішив забрати її до себе. Її матері давно вже немає в живих. Хоча під вашою опікою вже перебуває Цюдзьо[59], я сподіваюся, ви подбаєте й про неї. Досі вона
Тобто пані Акасі.
Тобто Юґірі.
