вітер подме,На хвилях пелюстки
Кущів ямабукі засяють,
І здається, що ось перед нами
Славний мис Ямабукі-сакі[88]!»
«Цей весняний ставок,
Мабуть, зливається десь
З річкою Іде[89],
Бо ямабукі з його берегів
Виблискують до самого дна…»
«Мабуть, не варто прагнути
До гори, що на спині черепахи[90] стоїть.
Краще вже в цих човнах
Плавати по ставку,
Щоб славу безсмертного дістати…»
«В яскравих променях
Сонця весняного
Човен пливе,
Падають краплі з жердини
Й по воді розсипаються квітами…»
Обмінюючись такими простенькими віршами, вони забули про те, куди їхали, і куди мали повертатися. І не дивно, бо водна гладінь просто зачарувала їхні серця.
Коли спустилися сутінки, човни під звуки «Прекрасного оленя»[91] підпливли до павільйону риболовлі, і жінки мусили зійти на берег. У павільйоні, прибраному з витонченою простотою, молоді служниці, ніби змагаючись між собою своїм вбранням, здавалися барвистою парчею, зітканою з квітів. Одна за одною лунали незвичні, рідкісні мелодії. Танцівників Ґендзі вибрав з особливою увагою, і тепер, показуючи всю свою майстерність, вони потішали серця глядачів. А як зовсім стемніло, то для гостей, не готових розходитися, в саду перед Весняними покоями запалили ліхтарі й розмістили музикантів перед головними сходами, де зеленів прекрасний мох. Принци крові та високі вельможі влаштувалися на галереї зі своїми інструментами в руках. Коли одні музиканти, серед яких були справжні майстри, заграли на флейтах в тональності «содзьо»[92], до них одразу приєдналися другі з кото, що зазвучали яскравою, виразною мелодією. А як залунала мелодія пісні «О, який благословенний день!», навіть неосвічений простолюд відчув раптом, що попри все в цьому світі варто жити, й, протиснувшись біля воріт між кіньми і каретами, уважно слухав, випромінюючи усміх. Напевне, люди розуміли, що у весняному саду все було прекрасним – і небо, і звуки музики, і весняні мелодії. Розважалися вони так усю ніч до світанку. Змінивши тональність, виконали п’єсу «Радію весні»[93], а потім принц Хьобукьо своїм гарним голосом заспівав «Зелену вербу»[94]. Йому підспівував і сам господар – Ґендзі.
Хоча весняне світло завжди наповнювало садибу Ґендзі, дехто з придворних відчував невдоволення через те, що в ній не було молодої особи, здатної хвилювати серця[95]. Та от недавно розійшлася чутка про незвичайну красу панни із Західного флігеля, якою начебто пишався сам Великий міністр. І, як можна було сподіватися, знайшлося чимало людей, які мріяли про її прихильність. Одні, що були про себе дуже високої думки, шукали посередників, щоб натякнути панні в листі про свої наміри або навіть відкрито заявити про них. Інші,
Мис у провінції Омі.
Річка в провінції Ямасіро, що славиться заростями кущів ямабукі.
Ідеться про казкову гору-острів Хорай, притулок для безсмертних, що міститься на спині черепахи. Цей вірш складений на основі одного вірша Бо Цзюі, в якому автор застерігає тих, хто мріє про безсмертя.
Мелодія танцю китайського походження.
Одна із шести тональностей музики «ґаґаку».
Музична п’єса китайського походження.
Народна японська пісня.
Мурасакі не мала дітей.
