дошивали новий одяг для дівчаток-служниць. А у Східній садибі пані Ханацірусато готувала вбрання для служниць, які мали супроводжувати танцівницю. Ґендзі сам подбав про найголовніше, але дещо ошатне надіслала їм й Імператриця-дружина.
Торік свято Нового врожаю, так само як інші свята, було скасовано через жалобу з приводу смерті Фудзіцубо, і, мабуть, через таку довготривалу стриманість придворні готувалися до нинішнього святкування з більшим запалом, ніж звичайно. Ніхто не хотів осоромитися, і ходили чутки, що видовище матиме небачений досі розмах. Крім Ґендзі танцівниць мали представляти Адзеці-но дайнаґон і Саемон-но камі, а від середньої знаті – Йосікійо, який, отримавши звання сацюбена, одночасно став намісником провінції Омі. Оскільки цього року Імператор видав указ, згідно з яким танцівниці залишалися на придворній службі, то всі пропонували своїх дочок на таку почесну роль. Великий міністр покликав для цієї мети дочку Кореміцу, тепер намісника провінції Сетцу зі званням сакьо-но дайбу, що славилася у світі надзвичайною вродою. Хоча Кореміцу розгубився від такої пропозиції, але придворні дорікнули йому: «Якщо навіть Адзеці-но дайнаґон віддає побічну дочку, то чому ви соромитеся, що ваша улюблена дочка стане танцівницею?» – і він урешті-решт погодився, бо все одно збирався прилаштувати дочку на службу в палац.
Після того як майбутня танцівниця в батьківському домі наполегливо вправлялася у танцях, Кореміцу, ретельно підібравши для неї супровід, у призначений день увечері привіз її в садибу на Другій лінії. В свою чергу, Ґендзі влаштував огляд дівчат, які прислужували Мурасакі та Ханацірусато, й обрав наймиловидніших, що безмежно раділи можливості супроводжувати танцівницю на репетицію перед Імператором. Усі претендентки виявилися настільки вродливими й ошатно вбраними, що вибрати між ними було справді важко. «Шкода, що не треба підбирати почту для ще однієї танцівниці», – засміявся Ґендзі. Врешті-решт відібрали тих, хто вирізнявся особливо витонченими й благородними манерами.
Останнім часом Юґірі, учень Високої школи, почувався таким засмученим, що, втративши апетит й охоту до навчання, з ранку до вечора лежав у задумі, та от саме цього дня, щоб розвіяти похмурі думки, забрів туди, куди мали привезти танцівницю. Він був дуже гарний собою і тримався з такою гідністю, що молоді жінки просто завмирали від захоплення. Зазвичай йому не дозволялося навіть підходити до завіс перед покоями Мурасакі. Мабуть, Ґендзі не підпускав його до неї, пам’ятаючи гріхи власної молодості? Отож юнак ніколи не бував у Західному флігелі і не знався з тамтешніми служницями. Однак цього разу, скориставшись метушнею в будинку, зайшов і сюди. Тишком наблизившись до ширми коло бокових дверей, за якою тимчасово помістили обережно винесену з карети танцівницю, він зазирнув усередину: там сиділа, спершись на лавочку-підлокітник, украй втомлена дівчина. На вигляд вона була приблизно такого ж віку, як і дочка міністра Двору, але здавалася вищою, стрункішою і миловиднішою. Оскільки навколо було темно, то юнак не міг розгледіти її як слід, проте вона дуже виразно нагадала йому про Кумої-но карі, і хоча він у неї не закохався одразу, але, зацікавившись, смикнув дівчину за
