Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі Сікібу

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Повість про Ґендзі. Книга II - Мурасакі Сікібу страница 11

Повість про Ґендзі. Книга II - Мурасакі Сікібу Бібліотека світової літератури

Скачать книгу

всьому слухатися Ґендзі, вона оточила юнака ніжними турботами. Іноді, мигцем побачивши її, Юґірі думав: «Та вона ж зовсім негарна! І все-таки батько не полишає її… Хіба розумно, що я нестямно прагну до тієї, що має холодне серце? Чи не було б краще поєднати свою долю з такою, як оця, лагідною жінкою?.. А втім, хіба приємно мати дружину, на яку і дивитися нема охоти?.. Проте мій батько вже багато років піклується про таку особу, але, добре знаючи її чесноти й вади, ховає її за численними ширмами, щоб, зустрічаючись з нею, не бачити її обличчя. І він має рацію». Юґірі й самому було ніяково за такі думки. Але ж з дитинства, звідусіль оточений чарівними жінками, він звик до того, що всі вони гарні. Навіть пані Оомія, незважаючи на стан монахині, залишалася досі миловидою. Тому він з деякою зневагою ставився до Ханацірусато зі Східної садиби, яка і в молодості не відрізнялася особливою красою, а тепер, надмірно худа, з поріділим волоссям, справляла зовсім неприємне враження.

      Наприкінці року пані Оомія поспішила приготувати онукові – тепер одному йому, бо внучку забрав до себе батько – нове вбрання. Багато чого ошатного було пошито, але, побачивши, що як і раніше, воно призначене для придворного шостого рангу, Юґірі й дивитися на нього не захотів. «І навіщо ви так старалися, якщо я навіть не впевнений, чи взагалі піду в палац на Новий рік?» – заявив він. «Як ви можете таке казати? Ви говорите, ніби старий чоловік, який втратив цікавість до життя», – дорікнула йому пані. «Хоча, звісно, я не старий, але мені здається, що у мене і справді вже не лишилося сил», – наче сам до себе промовив він зі сльозами на очах. «Напевне, не може забути її», – подумала пані й від співчуття до внука також мало не заплакала. «Чоловік навіть низького рангу має зберігати гідність, – сказала вона. – Не годиться впадати у відчай так, як ви. Зрештою, що вас так засмутило? Сьогодні це поганий знак». «Та начебто ніщо. От тільки люди зневажають мене за шостий ранг, а тому мені неприємно перебувати в палаці навіть протягом короткого часу. Якби був живий мій дід, мене ніхто навіть жартома не наважився б принизити низьким званням. Хоча батько мене не цурається, але він надто суворий, тож навіть в його покої я не смію заходити і бачуся з ним лише тоді, коли він буває в Східній садибі. Одна лише пані Західних покоїв добре ставиться до мене. О, якби була жива моя мати!» – відповів Юґірі, приховуючи сльози, що стікали по щоках. Зворушена його смутком, пані Оомія не витримала й теж заплакала. «Сум за втраченою матір’ю розбиває серце кожної людини незалежно від її звання, – сказала пані Оомія, – але вона рано чи пізно досягає становища, визначеного долею, і тоді вже ніхто не наважується з неї кепкувати. А тому не піддавайтеся похмурим думкам! Як шкода, що ваш дід так рано залишив нас! Хоча, звісно, ви маєте надійного опікуна, але, на жаль, він не завжди відгукується на мої прохання. А міністр Двору, хоч люди і вихваляють його, змінив своє ставлення до мене настільки, що я вже готова нарікати на власне довголіття. Коли ж ви, зовсім молода людина, через дрібниці занепадаєте духом, світ видається ще безрадіснішим».

      Перший

Скачать книгу